Україна без Провінції

Скільки часу може зайняти побіжна екскурсія, яку киянин влаштовує своїм гостям з інших міст? Без заходу до кафе, ресторанчиків, прогулянці катером по Дніпру, компанії цілком вистачить кількох годин. Хрещатик, Лавра, Узвіз, Поділ. Власне це і є екскурсійний мінімум для гостей столиці. Звісно, ще є сенс відвідати Оболонь, Троєщину, Борщагівку, пройтися Русанівською набережною або Гідропарком.

Пишатися всім цим кияни звісно ж мають усі підстави. Київ - красиве місто.

Але чи являють собою зелені принади міста над Дніпром підстави киянам вважати себе обраною кастою й не сумніватися у виключності свого місця народження та прописки? І якщо прогулянка Києвом займає півдня, скільки треба часу, щоб побіжно ознайомитися, наприклад, з Москвою чи Санкт-Петербургом?

Справедливості заради треба зауважити, що на відміну від тієї ж Москви поняття «провінція» серед киян не таке вже й широковживане, проте час від часу це прикре слівце таки трапляється по відношенню до інших міст України. Причім далеко не завжди у негативному сенсі, а лише тільки для означення всього того, що знаходиться поза зоною впливу Леоніда Черновецького і де не знають, хто такий Пилипишин. У такому собі мимовільному першозмісті цього, досить забарвленого іншими змістами, поняття.

Першозміст «провінції», якби не давня російська традиція вживання цього слова, і справді не несе у собі нічого поганого. У часи Давнього Риму це - усього лише означення земель імперії. У сучасній Франції це назва територіально-адміністративної одиниці. Як у Японії «префектура», а в Україні - «область».

Російська ж традиція передбачає дещо сумний, безпросвітний і принизливий зміст цього поняття, яка включає у себе наступні складові.

Фатальна географічна віддаленість від двох «столиць» (причім другій столиці усе одно інкримінувалася «провінційність»). Неписьменність та неосвіченість, «глупота» тубільців. Грубість звичок і звичаїв місцевого населення (на відміну від позірної витонченості «петербурзьких» манер). Свавілля «начальства» і неможливість «знайти управу» на них. Менший обсяг грошових потоків. Необлаштованість губернських та повітових міст і містечок, бруд і антисанітарія. Практична відсутність культурного життя - за виключенням гастролей столичних «прим».

Одним словом, твори Гоголя, Островського, Салтикова-Щедріна, Лєскова, Чехова, Горького вичерпно пояснюють сенс російського слова «провінція». А величезна армія публіцистів з різночинців, балачки у середовищі «русских интеллигентов» остаточно його відшліфували.

Як відомо, у середовищі сучасного українського міста замість української домінує мова російська. А якщо точніше - така собі малоросійська його версія, «російський піджин». Себто, відірваний від контексту розвитку сучасної російської мови спрощений варіант. Так зручніше спілкуватися у побуті, ефективніше у бізнесі. Також російський піджин - вдячний спосіб комунікації з електоратом, необтяженим пошуками змісту і сенсів слів, подій та явищ своєї країни (а ще краще для політиків, коли у понятті «своя країна» електорат взагалі не бачить ніякого сенсу).

Таким чином, необхідність якось назвати решту території України поза Києвом і наштовхує журналістів, які зростали на російській словесності, а зараз споживають московську книжкову продукцію, які працюють у російськомовних виданнях, дуже резонно наштовхує до звичного слова «провінція».

Насправді, серед згаданих вище якостей провінції наші міста мають  лише один - значно менший, аніж у столиці обсяг грошових потоків. Майже київські ціни наштовхуються на незрозуміло маленькі зарплати.

Робітники промислових підприємств, міліція і бухгалтерія, лікарі й вчителі, менеджери і експедитори, працюючи так само, як і іхні київські колеги (якщо не самовідданіше) отримують на порядок менше, аніж столичний офісний нероба. Брак коштів примушує мешканця українського міста економити, зав'язуватися на дачах і городах ще безнадійніше, аніж це було у його батьків. Похід до «Макдональдсу» - не пересічна буденність, а - подія. Щоденний борщ і картопля зі свого городу - такий є безрадісний раціон звичайної людини невеликого міста.

Вся решта ознак провінційності - в тому числі у культурницьких запитах - формується з цього чинника мізерних зарплат. Бо ж, відомо кожному: мала зарплата -  кепське життя.

До того, як стати столицею незалежної держави, Київ не був ніяким Єрусалимом, ані тим Києвом, який ми відчуваємо зараз. Трохи більше облаштоване обласне місто. Перше, але серед достатньо рівних собі. Столичний чинник хоч полягав у різноманітних республіканських інституціях, та все ж кар'єру амбітніше було робити у Москві.

Щодо ж якості життя, то тихий вінничанин із задоволенням продовжував жити у Вінниці, одесит - у своїй «жемчужине у моря», львів'янин - у затишному світі кав'ярень та галицьких мрій, шахтар з металургом мали свою робітничу гідність та щоліта вивозили свої ситі та добре одягнені сім'ї на море на новеньких «жигулях».

Провінцією радше була вся Україна. Без прибалтійського лиску, без кавказького шику, навіть без білоруської облаштованості, без російського панібратства - така собі «житниця» і «кузня».

Історичний парадокс, який трапився з цим шматом чорнозему, який нам необхідно усвідомити як Свою країну, як Батьківщину, здавалося б, повинний оптимізувати усі наші милі властивості та об'єднати усю регіональну різноманітність - визначивши її як національну особливість.

Але ж ні, ми пішли шляхом квазіросійським, кишеньково імперським: Київ і «провінція». Ми не пішли своєю дорогою. Ми нехтуємо тим фактом, що наявність в країні таких урбаністичних потуг, як Донецьк, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Одеса (привіт, Євро-2012!) фактично не залишають місця для географічних лакун. А ще ж у нас є Вінниця, Полтава, Черкаси, Миколаїв, Херсон, Кривий Ріг, Тернопіль, Луцьк, Івано-Франківськ, Севастополь. А ще у на є дороги, розгалужена залізнична мережа. І всюди - сервіс, сервіс, сервіс. Клопів годувати вже ніде не доводиться.

Провінції у нас не може бути фізично.

У цьому факті й криється ота наша пошукувана «національна ідея»: Україні - рівень Києва (поки що бодай такий). Україні - швидкісні потяги. Ми повинні позбавитися нічних пасажирських поїздів, покінчити з негарним звичаєм лягати спати в одному купе з незнайомими людьми. Україні - монорельс! Тоді ми полегшено зітхнемо - ну, нарешті! Ми - Європа.