Голова партії | Керівний склад | Ціль та завдання партії | Програмні положення | Лідерська Україна | Рейтинги  
 Звернення Кременчуцької міської ради до всіх політичних сил міста Кременчука

детальніше>>>

 ЯКІ ДЕПУТАТИ ПОТРІБНІ УКРАЇНІ?

детальніше>>>

 Готуються фальсифікації виборів?

детальніше>>>

Найближча прес-конференція


Найближчих консультацій нема
Пошук Знайти | Розширений пошук
 19:06 Вiвторок 16 жовтня 2007 
Новини
Головні новини
Вибори 2006
Аналітика
Інтерв'ю
Коментарі
Люди серед людей
Політика
Регіони
У cвіті
Економіка та фінанси
Суспільство
Виробництво
Культура та наука
Архів по датах
Підписка
Про партію
Що таке «ТРЕТЯ СИЛА»?
Документи партії
Заяви та виступи
Новини партійного життя
Молодіжна організація
ЗМІ
Фотоальбом
Проекти
ЛІДЕРСЬКА УКРАЇНА
ПОЛІТРЕФОРМА 2006
ГУМОР-2006
Рейтинги та соцопитування
Проекти
КОНКУРС ДЛЯ ЗМІ

Так що ж таке є партія «ТРЕТЯ СИЛА»?

Партiя «Третя сила» — це молода, але дуже перспективна партiя, тому рiзноманiтна i системна iнформацiя про неї є доречною i своєчасною, вона стане у нагодi полiтологам, експертам, полiтичним та партiйним дiячам, громадсько-полiтичному активу країни, широким колам читачiв.

ВСТУП

Полiтична партiя «Третя сила» — це молода партiя. Вона тiльки починає свiй шлях у великiй полiтицi — активно заявляє про себе у столицi, рухається у регiони. I, як правило, на всiх перших зустрiчах, знайомствах з людьми, з колективами звучать цi зацiкавленi запитання:

А що ж таке ця партiя «Третя сила»? Чому вона третя? Звiдкiля ця назва, хто вашi союзники, а хто вороги? Як ви ставитесь до Ющенка чи Януковича, до Симоненка чи Мороза, до Тимошенко чи Медведчука? Що ви пропонуєте i проти чого боретеся? Чим ви вiдрiзняєтеся вiд iнших партiй? Хто вас фiнансує i пiд кого ви збираєтесь «лягти»? Чи плануєте ви йти на вибори — 2006 i якщо так, то самi чи у блоцi? Якщо у блоцi, то з ким?

Такi i подiбнi запитання природнi — люди хочуть скласти цiлiсне враження про нову партiю, її цiлi та пiдходи, щоб подумки помiстити її у ту систему полiтичних координат, той спектр полiтичних партiй, що на сьогоднi склалися в Українi, i тим самим визначити до неї своє ставлення.

Спробуємо їм допомогти, стисло охарактеризувавши цю молоду, але потенцiйно дуже перспективну полiтичну силу.

Власне вислiв «третя сила» перiодично використовувався у полiтичному лексиконi i ранiше. Але використовувався з наукової точки зору нестрого, не як полiтичне поняття, а скорiше як образ якогось явища, що не вкладалося у систему того чи iншого суперництва, протиборства, а займало певну окрему позицiю. На констатацiї цього факту окремостi, вiдстороненостi все, як правило, i закiнчувалося. «Двоє б'ються — третiй не втручайся» — хто не пам'ятає цю фразу iз нашого дворового дитинства? Так ось «третьою силою» в просторiччi нерiдко називали саме тих, хто не хотiв втручатись у чиюсь боротьбу, хто займав пасивну, вичiкувальну позицiю.

Чи є щось спiльне у партiї «Третя сила» з подiбною позицiєю, чи її пiдходи суттєво вiдрiзняються? Щоб зрозумiти це, потрiбно, мабуть, для початку охарактеризувати фiлософiю «Третьої сили».

1. Фiлософiя «Третьої сили»

Фiлософiєю полiтичної партiї можна назвати систему її цiннiсно-орiєнтацiйних поглядiв та устремлiнь, її полiтичне свiтобачення.

Чого прагне ця партiя, заради чого вона створилася, що несе людям i країнi? Як вона оцiнює наше минуле i до чого прагне у майбутньому? Тяжiє вона до чесної та чистої полiтики чи пробавляється дрiбним полiтиканством? На яких принципах будує свою дiяльнiсть?

Унiверсальним принципом буття та свiтобудови, в тому числi i полiтичної, який є найбiльш близьким «Третiй силi», можна назвати принцип троїчностi. Ця троїчнiсть закладена у саму структуру буття, у структуру розвитку будь-якого процесу. Якщо будь-який цикл розвитку починається з боротьби протилежностей, то закiнчитись вiн може двояко — або ж глухим кутом чи взаємознищенням, або ж вирiшенням даної суперечностi через вихiд на наступний, бiльш високий рiвень. Оцей наступний, бiльш високий рiвень кожного циклу розвитку на новому етапi не втiлює у собi у повному обсязi нi одну, нi другу протилежнiсть, якi дотепер боролись мiж собою. Вiн втiлює саме третю позицiю, у якiй органiчно синтезовано все краще з обох протилежних позицiй i представлено в бiльш збалансованому, повному, гармонiйному виглядi. Розвиток i вихiд на бiльш високий ступiнь можливий кожен раз тiльки у тому випадку, коли цi непримиреннi протилежностi зумiли вiдiйти вiд первинної ворожнечi i стали (нехай i несвiдомо, випадково чи вимушено) на позицiю «третьої сили», на позицiю конструктивного компромiсу, який вiдкриває перспективу виходу iз глухого кута. Правда, досягши тимчасової єдностi на бiльш високому ступенi розвитку, протилежностi неодмiнно знову «розходяться по протилежних кутах» i знову непримиренно починають боротися — доки знову життя та логiка розвитку процесу не примусить їх знаходити вихiд iз глухого кута протиборства у напрямі компромiсного вирiшення проблеми, тобто фактично у напрямі «Третьої сили».

I коли дiалектики формулюють закон єдностi та боротьби протилежностей, то саме оця єднiсть i є територiєю «Третьої сили». На цiй «територiї примирення» знаходять порозумiння i спосiб вирiшити проблему знесиленi взаємною боротьбою протилежностi.

Тому партiя «Третя сила» за самою своєю фiлософiєю покликана стати орiєнтиром, вказiвником того напряму, у якому повиннi розвиватись полiтичнi процеси, розв'язуватися суперечностi, знаходитись порозумiння. Сьогоднi вона ще молода, ще багато хто не усвiдомлює i не сприймає цiєї її мiсiї. Але ця мiсiя об'єктивно iснує. Вона органiчно випливає саме з фiлософiї «Третьої сили» i рано чи пiзно український полiтикум визнає цю об'єктивну та конструктивну роль «Третьої сили». Важливо тiльки, щоб сама партiя завжди залишалась на висотi i вiдповiдала усiм вимогам такої мiсiї.

Фiлософiя «Третьої сили» знаходить втiлення, зокрема, i у певних принципах. Логiчно, що, наприклад, принципи конструктивностi, об'єктивностi є для неї природними. Адже врегулювання будь-якого конфлiкту та подальший розвиток можливi лише через подолання деструктивностi та умiння зважати на об'єктивні закони дiяльностi, iснування, мислення та буття.

Таким чином фiлософiя «Третьої сили» об™рунтовує i визначає методологiю пiдходiв та дiяльностi партiї, зумовлює принципову позицiю партiї як активного, але не полiтиканствуючого суб'єкта полiтичного життя, що стоїть на принципах об'єктивностi та конструктивностi i саме тому займає в українському полiтикумi особливу нiшу — нiшу «третейського суддi», нiшу здорового компромiсу, нiшу виходу на вирiшення питань з урахуванням рiзноманiтних iнтересiв — передусiм нацiональних iнтересiв країни та iнтересiв народу.

2. Психологiя «Третьої сили»

До лав партiї долучаються рiзнi люди — за вiком, освiтою, фахом, соцiальним станом, досвiдом громадсько-полiтичної роботи тощо. Однi з них приходять i залишаються, iншi з часом вибувають. Чому однi одразу включаються у роботу i у них з'являються почуття «ми», а iншi все приглядаються, прислуховуються, «принюхуються» i нiяк не можуть наважитись i вирiшити — чи вони у «Третiй силi», чи все-таки пiдуть якимось iншим шляхом?

Iнколи питають — а на кого ви орiєнтуєтесь? Хто є вашим потенцiйним електоратом? Всерединi партiї з цього приводу є рiзнi думки — однi вважають, що слiд орiєнтуватись на пiдприємцiв, iншi — що на бюджетникiв чи колишнiх вiйськових тощо.

Я думаю, що соцiальна приналежнiсть людини тут не головне. Справжнiм, переконаним прибiчником «Третьої сили», на мiй погляд, є людина певного психотипу. Вона може бути молодою чи у віці, чоловiком чи жiнкою, робiтником чи селянином, бiзнесменом чи чиновником, силовиком чи iнтелiгентом — i все це буде другорядним. Нiяка її соцiально-демографiчна характеристика не матиме визначального значення для приходу у «Третю силу». Значення передусiм матимуть її соцiально-психологiчнi та iндивiдуальнi людськi якостi.

Людина «Третьої сили» бачиться менi самодостатньою у всiх вiдношеннях. Вона, що називається, «сама себе зробила», або (якщо ще молода) принципово збирається це здiйснити. Вона хоче залежати тiльки вiд себе i покладається переважно на себе. Ця людина могла йти рiзними шляхами — або ставала професiоналом, або робила нормальну кар'єру, або вмiла заробити капiтал — у будь-якому разі вона значною мiрою самореалiзувалась. Ця людина внутрiшньо незалежна i пiдкорятися обставинам чи розпорядженням може тiльки свiдомо, якщо це збігається з її розумiнням необхiдностi. Вона схильна до творчостi, iнiцiативи, прагне до всього пiдходити нестандартно. Нi голi лозунги, нi пустi заклики не дiють на таку людину. Вона може справді гори зрушити, якщо по-справжньому вiрить у те, що робить, у iдею i мету, у принципи i помисли, у соратникiв i лiдерiв. Такою людиною не можна манiпулювати, її самоповага не дозволить їй бути «гвинтиком», вона працює свiдомо.

Вона шанує iнших, але i до себе вимагає шанобливого ставлення. Якщо ця людина зустрiне у «Третiй силi» атмосферу взаємоповаги, творчостi, самореалiзацiї, свободи — у неї виростуть крила i вона може справді працювати не за страх, а за совiсть. Але якщо вона зустрiне в партiї те, що лягає впоперек її душi — чванство, iнтриги, кар'єризм, боротьбу за «близькiсть до тiла» лiдера тощо — то або опустить руки, або ж пiде.

Я не схильний iдеалiзувати симпатикiв «Третьої сили». Це у багатьох вiдношеннях люди як люди, вони мають свої плюси i мiнуси.

Але сама iдея «Третьої сили» особлива. Вона налаштовує на певний стиль життя — i у партiї, i поза нею. Це стиль солiдарностi вiльних особистостей, це стиль чесного змагання та лiдерства, це стиль iнтелектуально-творчої активностi, це стиль конструктивної iнiцiативностi та об'єктивної виваженостi. Це стиль розумної серйозностi та добровiльної вiдповiдальностi за справу на основi системних моральних цiнностей. I кращi цьому стилю вiдповiдають.

3. Мораль «Третьої сили»

Те, що в фiлософiї є принципом об'єктивностi, у моральнiй сферi перетворюється на принцип правди. Правда i є тим головним моральним критерiєм, який визначає оцiнки та самооцiнку людини «Третьої сили». Невипадково у текстi гiмну партiї «Третя сила» приспiв починається з програмних слiв: «У правдi — сила, у правдi — слава, i солiдарнiсть, i майбуття...»

Тому, чим бiльше людина переймається духом «Третьої сили», тим важче їй грiшити навiть у дрібницях, адже вона тодi вiдчуває, що втрачає моральне право щось говорити, чи щось пропонувати людям. Усi ми не ангели, у кожного є свої грiхи та провини. Наша совiсть болiсно дорiкає нам, нагадуючи про них, спонукаючи i до покаяння, i до посилення свого морального потенцiалу. Практика показує, що люди добре вiдчувають саме той моральний потенцiал, який закладено у iдеї «Третьої сили», i саме тому охоче i щиро тягнуться до неї.

Полiтична правда — рiч непроста. Адже полiтика постiйно вимагає компромiсiв, домовленостей, певних угод, штовхає на такi речi, за якi потiм буває як мiнiмум соромно, i якi не можна нi пояснити, нi тим бiльше виправдати.

Де та межа, перейти через яку не можна, не втративши право бути людиною «Третьої сили»? Де та межа в полiтичних угодах, порушити яку партiя «Третя сила» не має права, якщо хоче залишитись на висотi свого морально-полiтичного становища i своєї полiтичної мiсiї?

На це запитання не можна вiдповiсти абстрактно. Його потрiбно вирiшувати щоразу в кожнiй конкретнiй ситуацiї як творче моральне завдання. Якщо працювати на короткочаснi приземленi iнтереси, то цю моральну межу переходять, не особливо замислюючись, прагнучи лише залишити це в таємницi. Якщо працювати на iдеали та iсторiю, для країни та людей, то потрiбно «кров з носу» залишатись на висотi, вiдповiдати строгим вимогам морально-полiтичної честi, законам Добра.

Нiщо у iдеях «Третьої сили» не тисне на людину. Але вона сама з часом вiдчуває, що має або переродитися, сприймаючи високі моральні засади, або вiдiйти вбiк, якщо морально не вiдповiдає етичним вимогам «Третьої сили». I тут особлива вiдповiдальнiсть лягає на актив та керiвництво партiї. Саме вони або залучать до партiї та до iдеї тисячi людей, в тому числi i власним прикладом, або ж не впораються i вiдштовхнуть потенцiйних симпатикiв та «поховають» цей непересічний полiтичний проект.

Моральний iмператив «Третьої сили» можна сформулювати так: якщо людина, яка є прибiчником партiї та iдеї, вчинила аморально, то це її, i тiльки її, проблема та провина, а не партії «Третя сила».

Спокутувати свою провину повинна сама людина, якщо ж вона не має для цього сили духу i мужностi, то, можливо, вона не «дотягує» до рiвня людини «Третьої сили».

4. Естетика «Третьої сили»

Передчуваю, що цей параграф може багатьох здивувати i викликати запитання — а наскiльки доречно в розповiдi про партiю ставити питання про її естетику? I яка естетика може бути у партiї? Адже партiя — явище полiтичного, а не художнього життя.

Можливо, така постановка питання виправдана щодо багатьох партiй, якi у своїй дiяльностi є настiльки неестетичними, що попри всi свої намагання не можуть сподiватися на те, що коли-небудь стануть привабливими, особливо для iнтелігенцiї, та й взагалi людей зi смаком. Певна частина партiй в Українi, навпаки, може бути описана в категорiях естетики, але, на превеликий жаль, таких як, наприклад, категорiя потворного (рос. — безобразного).

Партiйно-полiтичнi потвори розплодилися на теренах незалежної України i отруюють полiтичний клiмат країни, розхитують її мораль, культивуючи цинiзм та вседозволенiсть, кримiналiзуючи полiтичну та економiчну практику, не гребуючи нiчим...

Яким би романтизмом комусь це не здалося, але я переконаний, що «Третя сила» тiльки тодi матиме iсторичну перспективу, коли, крiм іншого, буде орiєнтуватися на категорiю прекрасного, коли буде з огидою вiдкидати усе бридке та потворне у нашому життi, коли буде дiяти у високому стилi, не ганьблячи себе низьким та негарним. Адже сама iдея «Третьої сили» є настiльки неординарною, потенцiйно багатою i рiзноманiтною, що за своєю сутнiстю сприймає прекрасне як щось рiдне, близьке, тотожне собi, а все негарне — як полiтично неприйнятне. Тож полiтична практика партiї повинна вiдповiдати цiй тотожностi i бути естетичною.

Одна з партiй в недалекому минулому обрала для себе достатньо естетичний лозунг, а згодом i назву — «За красиву Україну». Але аналіз її дiяльностi свiдчить, що ця партiя не впоралась з тим цiкавим, але й вiдповiдальним завданням, яке потенцiйно було закладено у її назву.

Естетика «Третьої сили» повинна полягати не у словах одного лiтературного героя, який любив казати: «Сделайте мне красиво», — а в послiдовнiй боротьбi проти всього потворного, за красу людської душi, помислiв i дiй, за виховання молодi на iдеалах прекрасного, за пiдтримку усього справжнього, довершеного, розвиненого — культури, мистецтва, побуту, стосункiв i, врешті-решт, i полiтики.

Полiтична свiдомiсть тiльки тодi може вважатись тонкою, розвиненою, коли в нiй вiдчутний естетичний компонент, коли слова — «Це не естетично!» — будуть звучати i сприйматись як вбивчий вирок.

5. Людина «Третьої сили»

Кожна людина може стати членом партiї «Третя сила». Але на шляху до цього вона проходить певнi етапи:

Перший етап — ознайомлення з партiєю «Третя сила». Людина знайомиться з iдеями та пiдходами партiї «Третя сила» i вони їй здаються корисними для реалiзацiї своїх планiв та намiрiв. Наприклад, вона хоче балотуватися на виборах i вважає, що зумiє за допомогою бренду «Третьої сили» виграти. Або вона шукає роботу i влаштовується в апарат партiї в центрi чи в регiонах лише тому, що в iншому мiстi не влаштувалась. Або у неї є далекосяжнi плани iншого спрямування, якi поки що для неї є недосяжними, i в партiї «Третя сила» вона хоче лише тимчасово «пересидіти».

У всiх цих та подiбних випадках людина стосовно «Третьої сили» є зовнiшньою. Вона не впускає «Третю силу» в свою душу, а лише використовує її. А, використавши, з легким серцем її залишає. У цьому разі спiвпраця людини та «Третьої сили» є випадковою, тимчасовою i обидвi сторони при розлученнi нiчого не втрачають i не страждають.

Подiбнi люди в партiї є i будуть, але їх кiлькiсть потрiбно або мiнiмiзувати, або допомогати їй перейти на наступний рiвень.

Другий етап — вживання в партію «Третя сила». Людина щиро цiкавиться iдеями «Третьої сили», переймається ними, прагне щось зробити в межах своїх можливостей. Якщо навiть попервах вона прийшла в партiю з якоюсь конкретною метою, наприклад, знайти роботу, або ж пiдробити i т. п., то працює вона сумлiнно, старанно, а з часом її ставлення до «Третьої сили» стає активним, емоцiйним, вона впускає її в свою душу i починає жити проблемами та цiлями «Третьої сили», прагнучи при цьому якомога повнiше реалiзувати себе.

Якщо з якихось причин це не вдається i вона змушена вiдiйти вiд партiї, припинити спiвробiтництво, то це їй дається нелегко. Вона переживає i не одразу наважується на такий крок. При цьому найбiльше жалкує за тим, що змушена вiдiйти вiд iдеї та практики «Третьої сили», а iдея ж цiкава, хороша, з неабияким потенцiалом i так багато хотiлося зробити.

Така людина є потрiбною партiї i вибуття кожного подiбного симпатика чи спiвробiтника є певною втратою для партiї. Вiдпускати їх з легким серцем є кадрово-психологiчною помилкою. Навпаки, таких потрiбно утримувати, знаходити для них оптимальну робочу нiшу, бо саме вони можуть стати справжнiми членами партії «Третя сила».

Якщо ж причиною вибуття з партії є недосконала, або неправильна система робочих та мiжособистiсних стосункiв, нездоровий морально-психологiчний клiмат, неправильна система ставлення «керiвник-колектив», що склались в данiй конкретнiй структурi партiї (центральнiй чи регiональнiй), то таку систему потрiбно уважно проаналiзувати, (бажано колективно), та пiдкорегувати. I тут багато що залежить вiд лiдера та активу даного колективу i ступеня їх соцiально-психологiчної зрiлостi.

Третiй етап — життя «Третьою силою». Людина не тiльки впустила в душу iдеї та практику «Третьої сили», але i зумiла значною мiрою iдентифiкувати себе з ними. Вона живе iдеями, турботами, планами та цiлями «Третьої сили», докладає значних зусиль, щоб зробити i свiй внесок у поступ «Третьої сили». Саме з цiєї категорiї виростають ключовi люди «Третьої сили», якi визначають стратегiчнi i тактичнi напрями розвитку партiї, формують її базовi iдейно-теоретичнi засади, породжують новi креативнi пiдходи та змістовність, формулюють та озвучують позицiю партiї з рiзних питань, органiзацiйно розбудовують та змiцнюють партiю, активно залучають до її лав авторитетних у рiзних сферах професiоналiв, молодь.

Цi люди є становим хребтом партiї, її активом, опорою широких партiйних мас, своєрiдним колективним «мотором» «Третьої сили».

Як подiбнi люди живуть партiєю, так i партiя живиться ними. Слiд зазначити, що це не є якiсь фанати партiйної справи. Це живi люди з рiзнобiчними iнтересами, але iнтерес до iдей та справ партiї «Третя сила» у них стабiльно високий, а внесок у загальнопартiйну справу — визначальний. Це — золотий фонд «Третьої сили», i вiн повинен постiйно поповнюватись за рахунок як приходу нових сильних партiйцiв, так i внаслiдок полiтичного та особистiсного зростання «старих» партiйцiв.

6. Iдеологiя «Третьої сили»

Можливо, читачi звернули увагу, що параграф, присвячений iдеологiї, розмiщено зовсiм не на перших сторiнках цiєї роботи. I це не випадково. Полiтичну iдеологiю прийнято ставити попереду iнших складових партiйного життя, що є певною мiрою справедливо. Адже iдеологiя задає парадигму всiй полiтичнiй практицi партiї, визначає її рамки i напрям.

Однак я розглядаю iдеологiю пiсля фiлософiї, психологiї, моралi i навiть естетики «Третьої сили» свiдомо. На моє переконання, iдеологiя «Третьої сили» має народжуватися на основi певного фiлософсько-психологiчного та етико-естетичного свiтобачення.

Iдеологiя завжди є системою. Прийнято вважати, що системою поглядiв, теоретичних пiдходiв, концепцiй та доктрин. Але це надто рацiоналiзоване визначення. Рацiональна iдеологiя, що апелює тiльки до розуму i свiдомостi схожа на некохану жiнку — вона i господиня добра, i не зраджує, i турботлива, i нi до чого придертися неможливо — а чомусь вiд неї нудить!

Iдеологiю не можна побудувати тiльки на основi рацiональностi. Людина не тiльки пiзнає, осмислює свiт, але й у щось вiрить, на щось сподiвається, щось любить чи не любить, щось приймає i цiнує, а до чогось байдужа.

I цей емоцiйно-цiннiсний компонент iдеологiї не менш, а може й бiльш важливий за рацiональний. Щоб поширитись в народi, отримати зацiкавлений вiдгук, iдеологiя партiї повинна «лягти на душу», зачепити за живе, бути зрозумiлою i простою, хоча i не спрощеною. Водночас вона повинна ставити масштабнi завдання, бо нiщо дрiбне не може надихнути людину на подвиги та високi досягнення.

Iдеологiя партiї «Третя сила», як i будь-який аспект партiйної дiяльностi, розвивається. Але вже зараз можна окреслити базовi контури того, що я називаю синтетичним центризмом, i що стисло прописано у базовому буклетi партiї пiд назвою «Третя сила» за Україну, якою вона буде».

Пiсля краху СРСР та iдеологiї марксизму лiвi iдеологiї невiдворотно зменшують свiй вплив, залишаючись переконаннями переважно старших поколiнь. Пiсля пiку нацiонально-демократичного вибуху початку 90-х рокiв минулого столiття правi iдеологiї, як i рейтинги правих партiй, також пiшли на спад i колишнi прихильники Руху, УРП, Демпартiї тощо — багато що переосмислили.

Сьогоднi суспiльство потребує не реанiмацiї старих iдеологiй, а розвитку нових. Iдеологiя «Третьої сили» — нова, молода, вона заряджена на майбутнє. Як i кожна iдеологiя, вона втiлена у програму партiї, назва цiєї програми — «Українська стрiла». Основне програмне завдання партiї — запропонувати країнi розробку загальнонацiонального проекту «Лiдерська Україна» i свого «третього шляху». Ми повиннi подолати «комплекс меншовартостi», виховати у собi лiдерську психологiю, щоб виконати програму-максимум — стати в свiтi певним центром, який пропонує оптимальнi рiшення болючих для багатьох країн проблем.

Iдеологiя повинна мотивувати людей, формувати їх установки, активiзувати їх колективну волю, їх групову поведiнку у напрямі цiлей та завдань, якi партiя пропонує суспiльству.

Звичайно, розвивати та пропагувати власну iдеологiю складно i це потребує тривалого часу. Але ж, підкреслю, «Третя сила» створена всерйоз i надовго, i час працює на неї.

7. Як визрiвала iдея партії «Третя сила»

В українськiй полiтицi останнього десятилiття декiлька разiв робились спроби позицiонувати себе в контекстi «третьої сили», або «третього шляху». Об'єктивнiсть вимагає тут згадати, до прикладу, iмена В. Пустовойтенка чи Є. Марчука. Цi (та деякi iншi) полiтики, їх команди у рiзних аспектах пробували пов'язати свою полiтичну дiяльнiсть з цими категорiями, але щоразу це закiнчувалось тихим вiдходом вiд теми. Дехто бiльшою мiрою, дехто меншою пробував популяризувати iдею «третьої сили», але повнiстю її так i не освоїли, не розкрили у всьому багатствi її полiтико-iдеологiчного потенцiалу

Причина, думаю, у тому, що цю iдею полiтикам пропонували iдеологи та полiттехнологи, але кожен з полiтикiв був включений в такi системи полiтичних зобов'язань, якi були далекi вiд принципiв та позицiй «Третьої сили». Тому полiтична реальнiсть рано чи пiзно втрачала спроби багатьох ототожнити себе з «третьою силою».

Для того щоб ця iдея зажила активним життям i втiлилась у конкретний полiтичний проект, потрiбен був незаангажований полiтик, безпартiйний, що не мав нi полiтичних, нi фiнансових кабальних зобов'язань нi перед ким, у кого були б розв'язанi руки та здатнiсть сприйняти цю iдею, оцiнити її креативнiсть та перспективнiсть, спроможнiсть зiбрати ефективну полiтичну команду та почати разом з нею реалiзацiю цього перспективного полiтичного проекту.

I такий полiтик знайшовся.

8. «Настоящих буйных мало...»

Це був молодий народний депутат України Василь Гаврилюк. Як депутат-мажоритарник, вперше обраний до Верховної Ради у 2002 роцi, вiн був налаштований виправдати довiр'я виборцiв, реалiзувати свою передвиборчу програму, багато зусиль витрачав на допомогу своєму виборчому округу, у чому досяг значних успiхiв. Але у парламентi вiн постiйно зiштовхувався з тим, що багато депутатiв не тiльки нiчого не робили для конкретних виборчих округiв та тисяч виборцiв, а навпаки, всю свою енергiю присвячували суто полiтичнiй боротьбi, а то й вiдвертому полiтиканству.

Молодий депутат iз здивуванням спостерiгав все те, до чого звикли досвiдченi депутати, але що вражало «свiжий погляд» — пiдкилимнi iнтриги, мiжфракцiйну вiйну, цинiчнi полiтичнi угоди, свiдоме «рубання» хороших законопроектiв, якщо вони не вписувались у полiтичний розклад сил, масове «кнопкодавство», коли депутати голосували не за переконанням, а по командi злiва чи справа.

Сама практика парламентського та полiтичного життя України 2003—2004 рокiв, вкрай перенасичена жорсткою боротьбою непримиренних полiтичних сил, об'єктивно пiдштовхувала його до думки — така «вiйна» довго тривати не може, повинен бути якийсь вихiд. Найголовнiше, молодий депутат постiйно був свiдком того неприродного становища, коли об'єктивно кориснi країнi законопроекти вiдкидалися частиною парламенту тiльки тому, що їх автори належали до «ворожого» табору.

Скiльки таких потрiбних проектiв не стали законами, наскiльки загальмувався поступ країни вперед — i то тiльки тому, що полiтичнi «протилежностi» боролися, як-то кажуть, насмерть, а на наступний, компромiсний i бiльш високий виток розвитку вийти не могли, а то й свiдомо не хотiли.

Може така «загибель законопроектiв» вiдбувалася частково й тому, що у суспiльствi та у парламентi не було розвиненої «третьої сили», яка допомогла б обом протилежностям вiднайти прийнятний компромiс, причому не гнилий, а здоровий, спрямований на конструктивний вихiд iз ситуацiї деструктивного безнадiйного протистояння.

I саме на тлi цих безперервних сутичок влади та опозицiї у березнi 2004 року парламентська газета «Голос України» публiкує за пiдписом В. Гаврилюка статтю «Українi потрiбна «Третя сила». На той час В. Гаврилюк входив до складу депутатської групи «Народовладдя», яка об'єднувала переважно депутатiв-мажоритарникiв. Бачачи, що керiвництво групи з весни 2004 року вiдверто взяло курс на виконання команд Кучми у депутатськiй роботi, i неухильного слiдування курсом прокучмiвської депутатської бiльшостi, Василь Гаврилюк спочатку пробував щось змiнити, пропонував групi займати зважену самостiйну позицiю, а згодом, не добившись тут взаєморозумiння, заявив про вихiд з цiєї групи. Той вихiд зiграв роль своєрiдного камiнчика, який, покотившись, викликав у парламентських «горах» своєрiдну лавину. Услiд за Гаврилюком групу «Народовладдя» почали покидати й iншi i вона розпалась. За цими першими «дисидентами» пропрезидентську бiльшiсть поступово почали покидати й ряд iнших депутатiв. Як висловлювався вiдомий полiтик — «процес пiшов».

Тому й не дивно, що невдовзi перестала iснувати i сама пропрезидентська бiльшiсть як вагомий полiтичний фактор — їй не вистачало саме цих «штикiв». «Повстанцi» полишили на руїнах прокучмівської бiльшостi тих колег, якi, стиха чортихаючись, все ж-таки поки що слухняно голосували за наказами з Банкової i заздрили тим, хто смiливо пiдняв свiй голос проти спроб полiтичного поневолення народних депутатiв. Що ж, услiд за Висоцьким можемо повторити: «Настоящих буйних мало, вот и нету вожаков». Але саме життя знаходить таких людей i робить їх спочатку думаючими, самостiйними, непокiрними, а потiм i вожаками.

Гаврилюк був саме з тих, хто з весни 2004 року постiйно i голосно з парламентської трибуни протестували проти спроб перетворити народних депутатiв на простих «кнопкодавiв», протягнути шкiдливi для країни та народу законопроекти. Воюючи проти грубого тиску на народних депутатiв, а також проти ряду антинародних законопроектiв, вiн пропагував пiдходи та точку зору «Третьої сили» щодо актуальних полiтичних проблем. Разом з колегами В. Гаврилюк створив депутатську групу «Центр», яка відiграла цiкаву i важливу роль у парламентських боях 2004 року.

9. Як була створена партiя «Третя сила»

Депутатська група «Центр» певним чином виконувала у Верховнiй Радi роль фактично «третьої сили», але чим бiльше Гаврилюк пробував закрiпити за нею офiцiйну роль «третьої сили», пропонуючи навiть назвати депутатську групу вiдповiдно, i при цьому наштовхуючись на незгоду частини групи, тим бiльше ставало зрозуміло — потрiбна органiзацiя однодумцiв.

Тому влiтку трьома активними iнiцiаторами — В. Гаврилюком, В. Рибаченком та І. Найдою без будь-якої команди, без будь-якого таємно-олiгархiчного фiнансування, за власним переконанням — була створена громадська органiзацiя «Фундацiя конструктивних iнiцiатив «Третя сила», а наприкiнцi року — тими ж iнiцiаторами — i полiтична партiя «Третя сила».

Про це часто запитують — а хто стоїть за партiєю? Хто вас створив? Як спiвають в однiй пiснi — «Чьи вы, хлопцы, будете?» Причому люди настiльки звикли до правил полiтики кучмiвського перiоду, що, почувши вiдповiдь, недовiрливо хитають головами: «Як це нiхто? Не може бути. Зiзнайтесь, ви люди Литвина? Чи Зiнченка? Чи, може, Пiнчука з Ахметовим?» Що ж, i Литвин, i Зiнченко i ряд iнших полiтикiв за типом свого полiтичного мислення i поглядами близькi до пiдходiв «Третьої сили». Але партiю цю вони не створювали. Створили її, ще раз повторю i пiдкреслю, три особи, без адмiнресурсу, пiдкилимних полiтичних iгрищ та таємного грошового пiдкормлювання. А вже розбудовує i «розкручує» її бiльш чисельна команда, але не людей Литвина, Пiнчука, чи ще когось, а тих, кого пiдiбрали сам Гаврилюк i актив партiї.

Полiтична партiя «Третя сила» була офiцiйно зареєстрована Мiнюстом 28 січня 2005 року за номером 106 i провела свiй перший пiсля реєстрацiї з'їзд 12 березня 2005 року. Головою партiї обрано Першого заступника Голови Комiтету Верховної Ради України Василя Гаврилюка. З'їзд прийняв Програму партiї, гiмн, символiку — i партiя почала активно розбудовуватись у регiонах.

10. Вiд Севастополя до Львова

Що вражає i самих засновникiв партiї — так це та активнiсть, з якою люди в рiзних областях цiкавляться партiєю, стають симпатиками її iдей, долучаються до партiйних лав.

Причому, на вiдмiну вiд «галузевого» принципу створення партiї, коли її ряди швидко, але штучно росли за рахунок, як то кажуть, чи то «всiх залiзничникiв», чи то «всiх банкiвських службовцiв» — залежно вiд посади голови подiбних партiй, лави партiї «Третя сила» поповнюються вiльно, без усякого примусу i тому рiзноманiтно. Люди переконуються, що партiя не орiєнтується на якийсь певний регiон i не вiдкидає нiякий регiон з полiтичних упереджень — тому партiйнi органiзацiї «Третьої сили» створенi й на заходi й на сходi, i на пiвночi i на пiвднi країни. До речi, на березневому з'їздi партiї найчисельнішою делегацiєю була (як це когось не здивує) Донецька.

Секретарiат партiї на чолi з енергiйними та досвiдченими партiйними працiвниками Iгорем Найдою та Валерiєм Реверчуком активно розбудовує територiальнi партiйнi органiзацiї. Партiя може пишатися тим, що вже на зорi своєї дiяльностi має парторганiзацiї там, де не завжди їх мають i партiї з адмiнресурсом та грошима. Так, для прикладу, весною 2005 року установча конференцiя Народного Союзу «Наша Україна» у Рiвному попри плани та задуми не вiдбулася, а аналогiчна конференцiя «Третьої сили» пройшла там надзвичайно успiшно. Факт цей є, погодьтеся, промовистим i наводить на певні роздуми та висновки!

Молодiжним активом партiї на чолi з Володимиром Карплюком також створена своя органiзацiя «Третiй шлях», яка активно почала роботу серед молодi. Тобто, партiя росте i розвивається доволi активно.

11. Бренд «Третьої сили» та його «тезки»

Уже пiсля публiкацiї статтi «Українi потрiбна «Третя сила» (нагадаю, що це вiдбулося у березнi 2004 року), пiсля виступiв В. Гаврилюка з популяризацiєю цiєї iдеї в українському полiтичному життi були помiченi прояви рiзноманiтного iнтересу до даної теми. Так, деякi полiтики зробили висновок, що тема та бренд «Третьої сили» можуть допомогти їм у президентськiй виборчiй кампанiї 2004 року i стали заявляти, що вiдносять себе до «третьої сили». Найбiльш послiдовною була спроба Анатолiя Кiнаха, який взагалi заявив, що йде на вибори як «третя сила». Правда, Кiнах не уточнив, у якому виглядi iснує ця «третя сила», яку вiн зiбрався на виборах представляти — у виглядi партiї, блоку, об'єднання чи ще якоїсь органiзацiйної форми.

Це, мабуть, i не дивно, оскiльки на той момент в Українi пiд цим брендом iснувала тiльки одна структура — громадська органiзацiя «Фундацiя конструктивних iнiцiатив «Третя сила», яку очолював той самий Василь Гаврилюк. Однак жодних контактiв з приводу використання бренду «Третя сила» Кiнах нi з Фундацiєю, нi особисто з В. Гаврилюком не вiв. Наскiльки це було правильно з правового та етичного боку — судити читачам. Але нiяких претензiй нi до А. Кiнаха, нi до iнших полiтикiв, якi епiзодично називали себе «третьою силою», Фундацiя не висувала. Адже неозброєним оком було видно, що тема «третьої сили» цим полiтикам достатньо чужа, вона ними не пропрацьована, якщо хочете — не пережита, i (що найголовнiше) не є полiтико-iдеологiчним виразом їх переконань та свiтогляду. Просто люди, мабуть, сподiвалися, що бренд «Третьої сили» сам по собi додасть їм шансiв.

У перiод виборчої кампанiї — 2004 я не раз бував на прес-конференцiях та зустрiчах Кiнаха з громадськiстю. В усiх цих випадках за спиною Анатолiя Кириловича висiв плакат або банер зi словами «Третя сила», але розмову Кiнах вiв переважно на добре знайомi йому теми промислової полiтики, економiки, податкової системи, iнвестицiй i т. д., i т. п. Було видно, що цi проблеми йому близькi, цiкавi, вiн у них добре орiєнтується i якщо говорити — кого ж насправдi Кiнах представляв як кандидат у Президенти — 2004, то це, звичайно, промисловцiв i пiдприємцiв, чиїм лiдером вiн i був на той час, а нiяк не «Третю силу». Цю «фiшку» з використанням бренду «третьої сили» пiдказали йому, мабуть, полiттехнологи, вiн, очевидно, прийняв її, формально озвучив, але, звичайно, не розкрив, та й не дуже старався, зокрема не вiв широкомасштабної рекламної кампанiї саме як «третя сила». Коли йому задавали все-таки питання про «третю силу» (а я особисто робив це регулярно), вiн прагнув «зiсковзнути» на тi вищенаведенi рiднi йому теми, а «третiй силi» дiставалась пара загальних фраз. Було явно вiдчутно, що насправдi «третя сила» не є його полiтичною платформою i тому не може бути використана ефективно.

12. «Третя сила» як полiтична платформа

Цей випадок ще раз пiдтвердив — щоб справді стати ефективною темою i платформою для будь-якого полiтика, iдея повинна бути близькою та органiчною для нього i сам вiн повинен бути своєрiдним втiленням цiєї iдеї для громадськостi — i полiтично, i особистiсно.

Це, звичайно, накладає на полiтика велику вiдповiдальнiсть — i не тiльки суто полiтичну, але й iсторичну — якщо сама iдея та полiтична сила, нею породжена, є гiдною iсторiї.

Особливiсть Василя Гаврилюка як голови партiї «Третя сила» у тому, що саме ця i тiльки ця iдея була свого часу сприйнята ним з ентузiазмом як його особиста полiтична платформа, як такий пiдхiд, що найповнiше втiлює його розумiння полiтичних процесiв i своє мiсце у цих процесах. Ще до того як В. Гаврилюк офiцiйно прийняв цю iдею на озброєння, вiн стихiйно i пiдсвiдомо оцiнював рiзнi полiтичнi ситуацiї саме з тiєї точки зору, яка могла б бути умовно названою «точкою зору «третьої сили». Бiльше того, на парламентських виборах — 2002 його передвиборча кампанiя була спроектована, вибудувана i реалiзована фактично з позицiй «третьої сили». I його основними реальними суперниками у виборчому окрузi № 147 були саме грiзнi представники першої та другої сили.

Грамотно з точки зору полiттехнологiї та психологiї позицiонуючи себе у ходi одночасно двох виборчих кампанiй, Гаврилюк та його команда, стартувавши з 3% рейтингу впiзнаваностi та популярностi, в результатi виграли вибори i до парламенту, i водночас до облради, довiвши на практицi, що платформа «третьої сили» спрацьовує i цi пiдходи близькi багатьом людям.

А у 2004 роцi на довиборах у Полтавську облраду Гаврилюк та його команда пiдтримали молодого кандидата Максима Левчука вже свiдомо на платформi «третьої сили» i знову цей пiдхiд перемiг пiдходи потужних кандидатiв першої та другої сил, а М. Левчук став депутатом облради i активним прибiчником «третьої сили».

Отже, iдеї та пiдходи «Третьої сили» пiдтвердили свiй потенцiал, у тому числi i виборчий. Тепер потрiбно його нарощувати та змiцнювати, пiдбирати вiдповiдних кандидатiв, якi у багатьох мiстах та районах країни можуть виграти вибори до всiх рiвнiв рад, а також вибори мiських голiв.

«Третя сила» як полiтична платформа є перспективною. Вдало поєднуючись з сильними i розумними кандидатами, вона дає високий шанс на перемогу у виборах — 2006, i ще бiльший — на перемоги у наступних виборчих циклах.

Тi, хто мрiють про таку перемогу, не бачать себе у складi першої та другої полiтичних сил i шукають собi вiдповiдну iдейно-полiтичну платформу, повиннi уважно придивитись до варiанту балотуватись вiд партiї «Третя сила». Цей варiант, до речi, буде дедалі бiльше розкривати свою привабливiсть в мiру наближення до виборiв.

13. Яке мiсце у спектрi полiтичних сил займає партiя «Третя сила»?

Партiя «Третя сила», безумовно, є центристською партiєю. Але вона вiдрiзняється вiд iнших центристських партiй однiєю особливiстю — принциповою налаштованiстю на синтез тих полiтичних положень та цiлей, якi за традицiєю вважаються приналежнiстю чи то суто лiвих, чи то суто правих полiтичних сил.

Цей синтез, зокрема, представлений у базовому буклетi партiї, який називається: «Третя сила» — за Україну, якою вона буде». Оскiльки партiя принципово позицiонує себе як миротворча та об'єднавча, що сповiдує «золоту середину» i конструктивний компромiс, то, природно, вона прагне об'єднати усе правильне i корисне iз рiзних, часом протилежних полiтичних платформ. На вiдмiну вiд iнших партiй, якi iменують себе центристськими, але є по сутi олiгархiчними, або «вiдомчими», партiя «Третя сила» сповiдує iдеологiю синтетичного центризму.

Адже сутнiсть точки зору «Третьої сили» саме полягає у подоланнi будь-яких крайнощiв, тобто саме у справжньому центризмi.

«Третя сила» принципово об'єднує у єдину полiтичну платформу погляди та полiтичнi положення, якi iншi партiї через чи то власну однобiчність, чи то традицiї завжди роз'єднують i протиставляють.

Лiвi пропонують лiву полiтику, правi — праву, центристи — центристську. А птах «Третьої сили» (якщо висловлюватись образно) летить строго по центру, але має лiве та праве крила з вiдповiдними iдейно-полiтичними особливостями.

Тому найприроднiшим мiсцем партiї є її мiсце у самому центрi полiтичного спектра України.

14. Чим «Третя сила» вiдрiзняється вiд iнших партiй?

Кожна партiя хоче вирiзнитись з-помiж iнших. А за умов, коли кiлькiсть партiй в Українi сягнула вже за 120, зробити це стало дуже нелегко.

I тим не менше вже з самого початку партiя «Третя сила» помiтно вiдрiзняється вiд iнших вiтчизняних партiй. Головна вiдмiннiсть полягає у тому, що «Третя сила» прагне з кожного питання, по кожнiй ситуацiї, під час обговорення будь-якої суспiльно значущої проблеми зайняти позицiю не полiтичної вигоди, не партiйної доцiльностi, не викривлення чи манiпуляцiї, а позицiю правди, позицiю iнтересiв справи.

Лiвi партiї воюють за свої iдеї, пiдкреслюють важливiсть соцiального захисту, загальнодержавної власностi на землю та пiдприємства, держконтролю, зближення з країнами СНД через ЄЕП i т. п. Водночас вони спокiйнi до теми незалежностi держави, розвитку державної мови, iнтеграцiї до Європи i т. д. З усього видно, що вони працюють на «радянську ментальнiсть» багатьох мешканцiв України, їх ностальгiю за СРСР. Правих вони вважають нацiоналiстами, воякiв ОУН—УПА — бандитами i прихильнiсть Росiї для них перевищує прихильнiсть усiєї Європи разом узятої, та ще й з Америкою на додаток.

Правi ж партiї навпаки — гаряче вiдстоюють українську iдею та культуру, нацiональнi iнтереси країни, вболiвають за драматичне становище української книги та кiно i досить прохолодно ставляться до будь-якої теми з «радянським присмаком». Приєднання у 1939 роцi Захiдної України до Схiдної називають «совєцькою окупацiєю», вважають бандерiвцiв героями, а радянських енкаведистiв — катами українського народу — i т. д., i т. п. Перелiк цих протилежних i взаємовиключних точок зору можна продовжувати безконечно.

Тому й не дивно, що правi та лiвi партiї займають, як правило, достатньо однобiчну позицiю з багатьох питань, водночас вiдкидаючи протилежну (також, як правило, однобiчну) позицiю партiй-опонентiв.

«Третя сила» вiдрiзняється вiд них тим, що не звертає уваги, хто саме запропонував правильну iдею — в подiбному випадку вона таку iдею пiдтримує, навiть, якщо її автором є полiтик, чи партiя, яким «Третя сила», м'яко кажучи, не симпатизує.

У «Третьої сили» об'єктивнiсть, потреби справи, народнi настрої, нацiональний iнтерес країни — на першому мiсцi. Все iнше — другорядне.

15. Якою є загальнополiтична позицiя партiї «Третя сила»?

Будь-яка партiя зазвичай визначає свої позицiї щодо конкретних ситуацiй, виходячи iз своїх загальних полiтичних принципiв та позицiй.

Партiя «Третя сила» виходить iз такої схеми взаємодiї у полiтичному просторi країни.

Iснує перша сила — влада, незалежно вiд того, хто саме (i персонально, i як полiтична сила) в даний момент перебуває при владi. Ця перша сила за своєю природою та механiзмом функцiонування схильна всi питання вирiшувати саме з позицiй сили, реалiзуючи свої цiлi через владнi важелi — у тому числi i силовими. Сутнiсть будь-якої влади є насильство, держава є апаратом приневолення, оскiльки її ключовими елементами є вiйсько, спецслужби, мiлiцiя, суд, прокуратура, податкова i т. д. i т. п. — цi положення є полiтологiчною аксiомою. Навiть якщо при владi будуть ангели, обов'язково настане момент, коли вони включать (змушено чи свiдомо й цiлеспрямовано) важелi силового тиску, важелi всiєї машини державного примусу.

Тому перша сила завжди проходить найскладнiше iз усiх випробувань — випробування владою. Iсторичний досвiд свiдчить, що чимало полiтичних сил та дiячiв починали свiй шлях при владi iз добрих намiрiв та декларацiй, а закiнчували рiзними формами авторитаризму чи вiдвертої тиранiї. Бо добре вiдомо, що влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. I нiкому ще не вдалося повною мiрою вберегтися вiд спокус влади. Тому першу силу завжди потрiбно контролювати.

Функцiю подiбного суспiльного контролю завжди прагне взяти на себе друга сила — опозицiя. I багато у чому вона з таким завданням справляється. Однак у опозицiї є головний мотив, який може спотворювати — i на практицi, як правило, спотворює всi мотиви та дiї полiтичного контролю. Цей мотив — боротьба з першою силою за владу. Друга сила у всiй своїй дiяльностi має головну мету — прийти до влади, самiй стати першою силою. Тому у хiд йдуть усi форми боротьби проти першої сили — i чим далi, тим бiльш жорстокою може стати — i часто стає — ця безкомпромiсна боротьба. Коли вищою ставкою є влада, тут часто не до об'єктивностi.

На практицi боротьба першої та другої сил розгорається тим сильнiше, чим ближчими є вибори — парламентськi чи президентськi. I часто ця вперта безкомпромiснiсть, ця позицiя «лоб в лоб» заводить у глухий кут, породжує гостру кризу, вона може поставити країну на межу громадянського конфлiкту i навiть кривавого зiткнення.

Тому бiполярний розподiл полiтикуму на першу та другу силу є традицiйним, грає свою роль, але не може вирiшити усiх проблем. I чим сильнiшою є їхня запекла боротьба, тим потрiбнiшою стає необхiднiсть виходу з цiєї двополюсної постiйної конфронтацiї влади та опозицiї.

I у вiдповiдь на цю об'єктивну необхiднiсть виникає альтернативна боротьбi першої та другої сил позицiя «Третьої сили».

Ця загальнополiтична позицiя випливає iз фiлософсько-методологiчних передумов «Третьої сили» i полягає у тому, щоб у розв'язаннi будь-якого громадсько-полiтичного питання керуватися об'єктивнiстю, нацiональними iнтересами країни, прагненням висунути конструктивну iнiцiативу, або ж вiднайти здоровий компромiс, спрямованi на розв'язання питання по сутi, а не з позицiй вузького партiйного прагматизму.

«Третю силу» цiкавить не партiйна iстина, а саме iстина як така. Партiя бореться за той чи iнший пiдхiд не тому, що це їй чимось вигiдно, а тому, що це є правда, правильна постановка питання, яка вiдповiдає трьом вимогам:

1. Вiдображає точку зору бiльшостi, точку зору народу, а не якоїсь її верстви чи соцiальної групи.

2. Вiдповiдає нацiональним iнтересам України як незалежної держави.

3. Є iстинною по сутi, за самим сенсом питання, «по дiлу».

Монополiї на iстину, звичайно, немає нi у кого, немає її i у «Третьої сили». Партiя, як i усi, може помилятися у своїй точцi зору. Але у «Третьої сили» є бажання бути полiтично чесними. Тому помилка допускається i є можливою, а ось полiтичне шахрайство як прийом — категорично вiдкидається партiєю.

16. Як партiя «Третя сила» ставиться до влади та її лiдерiв?

Це запитання завжди виникає під час спiлкування представникiв партiї з людьми. Прибiчники влади пристрасно i ревниво запитують — «Як ви ставитеся до влади, до Президента Ющенка»? Подiбнi ж запитання ставлять i щодо Юлiї Тимошенко, деяких iнших провiдних дiячiв нової влади.

Позицiя партiї «Третя сила» у цьому питаннi чiтка. Ми принципово пiдтримуємо всi тi задуми, цiлi та дiї першої сили — влади, якi вiдповiдають нацiональним iнтересам України, iнтересам держави, суспiльства та народу.

Але якщо ми бачимо i переконанi, що тi чи iншi дiї влади є неточними, неправильними у тих чи iнших аспектах, або ж у принципi, що в данiй ситуацiї краще дiяти по-iншому, то партiя завжди прагне висловити свою точку зору, заявити свою позицiю, запропонувати бiльш оптимальний шлях розв'язання проблеми.

Ми поважаємо обраного народом Президента як главу Української держави, але, як i в усьому цивiлiзованому свiтi, вважаємо його державним дiячем, найнятим виборцями на вiдповiдальну роботу. Ми вiддаємо належне Вiктору Ющенку, Юлiї Тимошенко, iншим провiдним дiячам нової владної команди, але розумiємо, що вони також люди, тому можуть бути суб'єктивними, можуть помилятися, в тому числi i щиро, можуть пiти, можливо, не зовсiм тим шляхом, якого вiд них чекають тi, хто їх обирав.

Наведемо такий приклад. Першi 100 днiв нової влади давали можливiсть провести у суспiльствi принципову розмову щодо її досягнень та помилок. Такої розмови не сталося i ми вважаємо це неправильним. Президент Ющенко оцiнив дiї своєї команди за цей перiод на «вiдмiнно». Ми ж вважаємо, що Ющенко дав надто лiберальну, далеку вiд вимогливостi та самокритичностi оцiнку, бо за цей час суспiльство активно обговорювало ряд питань i проблем, а також дiй влади, якi вважало помилковими. I вiдкрита, чесна розмова з суспiльством, самокритичне визнання прорахункiв та помилок, безумовно, сприяло б пiдвищенню авторитету влади.

Тому, бажаючи успiху першiй силi у всiх її кращих намiрах, пiдкреслимо: наше завдання — не «лягати пiд владу», не створювати їй комплiментарний фон, а бути серйозним партнером, здатним i вiдзначити здобутки та досягнення влади i покритикувати її за недолiки та помилки.

17. Як партiя «Третя сила» ставиться до опозицiї та її лiдерiв?

Як i у попередньому випадку, це досить пощирене питання, яке доводиться чути партiйцям «Третьої сили». Воно також є своєрiдним тестом — перш нiж розiбратись у сутi позицiї самої «Третьої сили», деякi люди своє перше враження про партiю складають через її ставлення до опозицiї.

I у цьому питаннi партiя також має чiтку думку. Друга сила — опозицiя — є необхiдним елементом полiтичної конструкцiї суспiльства. I, якщо ми прямуємо до цивiлiзованих держав, то маємо розглядати опозицiю не як прихованого ворога влади, а як важливий елемент полiтичної противаги у механiзмi державного управлiння та владних стосункiв.

Реальнiсть українського полiтикуму, правда, трохи складнiша. I ми бачимо, що опозицiя у своєму прагненнi «дiстати» владу часто думає не стiльки про iстину, скiльки про те, як будь-якими засобами скомпрометувати, а то й очорнити владну команду i правлячий режим.

«Третя сила» за критику влади, але проти «пересмикувань», наклепiв та iнших iнструментiв «чорного пiару». Тому вона пiдтримує тi заяви та дiї опозицiї, якi певною мiрою вiдображають, на наш погляд, реальнiсть та правду ситуацiї i не пiдтримує тих «наїздiв» на владу, за якими стоять неправда та полiтиканство.

Ми вважаємо, що В. Янукович, В. Медведчук, П. Симоненко та iншi лiдери опозицiї є невiд'ємними елементами українського полiтичного пейзажу i краще, що вони можуть зробити для української полiтики — це створити цивiлiзовану опозицiю європейського зразка.

Ми вважаємо, що представникiв опозицiї, як i представникiв влади, можна та потрiбно за необхiдностi притягати до вiдповiдальностi, але не за погляди, а за можливi чи ймовiрнi конкретнi кримiнальнi дiї, якщо це буде доведено слiдством та судом. Опозицiйнi погляди настiльки ж природнi i необхiднi суспiльству, як i погляди провладнi.

«Третя сила» буде об'єктивно ставитись до дiй опозицiї. Наше завдання — не пiдiгрувати їй у будь-якiй критицi влади, а пiдтримувати тiльки справедливу критику, бо це йде на користь суспiльству та державi.

18. Хто є ворогами, а хто — союзниками партiї «Третя сила»?

На це запитання легко вiдповiдати першiй i другiй силам. Там усе зрозуміло — опозицiя ворогує з владою, та вiдповiдає їй адекватно.

А що ж «Третя сила»? Чи можна сказати, що вона, наприклад, вважає своїми ворогами i першу, i другу силу?

Нi, така вiдповiдь була б неточною. Стосунки першої та другої сил проходять у площинi запеклої боротьби за владу, i тут негативних емоцiй та вiдповiдних дiй вистачає з обох бокiв. «Третя сила» не знаходиться у цiй площинi принципово. Вона не бореться за владу як таку. Вона не хоче повернути втрачене, як це робить вчорашня всемогутня влада, яка вимушено сьогоднi стала опозицiєю. Вона не хоче оволодiти усiма владними важелями i «розiбратись» зi своїми учорашнiми кривдниками «по повнiй програмi», як це робить вчорашня гнана опозицiя, яка сьогоднi стала владою.

«Третя сила» налаштована боротися за лiдерську Україну i вважатиме своїм ворогом усякого, хто свiдомо, чи несвiдомо, продає i зраджує нацiональнi iнтереси країни, хто вважає народ бидлом, хто грабує i принижує нашу Батькiвщину, плюндрує її мову, культуру, пiдриває мiжнацiональну злагоду, хто ставиться до України як до «дiйної корови», яку, безжально «видоївши», полишають без усякого жалю.

Своїм союзником «Третя сила» вважає усiх, хто любить Україну, у кого душа болить за всi нашi негаразди i проблеми, хто є природним непафосним патрiотом, творцем добрих справ, для кого мрiя про лiдерську Україну та дiї з  реалiзацiї цiєї мрiї є i полiтичним i особистим завданням, своєрiдною мiсiєю.

19. Чи бореться партiя «Третя сила» за владу?

Таке запитання також доводиться чути досить часто. Кажуть так: «Якщо «Третя сила» критикує першу силу — владу, чи значить це, що вона сама влади не хоче i бажає бути тiльки арбiтром мiж першою та другою силами у їх протиборствi? Якщо «Третя сила» знаходиться над сутичкою першої та другої сил, значить, вона також не бере участi у їх взаємнiй боротьбi за владу? »

Тут змiшують два питання. Так, партiя «Третя сила» прагне вiдстояти об'єктивну iстину та справедливiсть у протиборствi першої та другої сил. I в цьому планi «Третя сила» справді нерiдко виступає з позицiї «третейського суддi», миротворця, поборника не партiйної правди, а правди факта, правди явища, правди ситуацiї.

З iншого боку, суть дiяльностi будь-якої полiтичної партiї в тому, що вона бореться за владу. Партiя для того й створюється, щоб здобувати владу у боротьбi з iншими партiями та полiтичними силами.

Важливо тiльки — в якiй саме боротьбi, чеснiй чи нечеснiй, вiдкритiй чи потаємнiй, чистiй чи бруднiй.

Партiя «Третя сила» налаштована на чисту та чесну полiтику, на виборювання симпатiй та пiдтримки людей не полiтичним шулерством, не демагогiєю та пустими обiцянками, а принциповою позицiєю з усiх питань, послiдовним вiдстоюванням iнтересiв людини та держави, конструктивними суспiльно значущими iнiцiативами, закликом до солiдарностi, боротьбою за свободу.

Для молодої партiї питання про здобуття влади ще передчасне. Насамперед потрiбно стати вiдомою, а згодом i авторитетною силою, завоювати стiйку, але здорову популярнiсть, а найголовнiше — репутацiю чесної полiтичної сили, яка прагне не влади заради влади, а пропонує суспiльству свою програму розвитку i у разi здобуття владних важелiв та можливостей отримає шанс цю програму реалiзувати у iм'я народу та Української держави.

Вичiкувальна позицiя для нас неприйнятна. Нерозбiрлива «драчка» за владу — противна. Дедалі бiльш активна та ефективна боротьба за кращий проект розвитку України та кращу долю нашого народу — ось наш «третiй шлях «Третьої сили».

20. Партiя «Третя сила» i парламентськi вибори — 2006

Наша партiя — це не короткочасовий цiльовий проект, вона не створена пiд якусь ситуацiю, наприклад пiд вибори. Однак у виборах до Верховної Ради України весною 2006 року вона, безумовно, буде брати участь. Бiльш детально умови та форми цiєї участi будуть вирiшуватись ближче до кiнця поточного року. А до того внутрiшньопартiйнi дискусiї — iти самим на вибори, чи у блоцi, якщо у блоцi, то з ким i на яких умовах — бачаться трохи передчасними.

Проте вже сьогоднi партiя налаштована на справедливий об'єктивний пiдхiд до визначення однiєї iз найскладнiших та делiкатних проблем — визначення партiйного виборчого списку.

У рiзних партiй ця проблема вирiшується iнколи несправедливо, нерiдко — одноосiбно, волюнтаристським шляхом.

Такий пiдхiд для партiї «Третя сила» принципово неприйнятний. Мiсце кожного в партiйному списку буде визначатися його внеском у створення та розвиток партiї, у нинiшню загальнопартiйну справу, результатом його полiтичної, iдейно-теоретичної та органiзацiйної роботи, його корисностi та потрiбностi «Третiй силi» як зараз, так i на перспективу.

Партiйцi i в центрi, i особливо у регiонах повиннi знати — все буде вирiшено справедливо, публiчно, системно, демократично.

Основне завдання мiсцевих парторганiзацiй — вишукувати i залучати до своїх лав авторитетних дiячiв, потенцiйних чи вже зреалiзованих лiдерiв, i формувати пiд егiдою «Третьої сили» виборчi команди. В iдеалi така команда повинна виставити кандидатури до районної, мiської та Верховної рад, а також на пост мiського голови.

Висновок

Для досягнення успiху партiя «Третя сила» повинна зосередитись на ключових напрямах своєї роботи, зумiти визначити те, що зумовить серйозне просування вперед. Пiдкреслимо — при всiй важливостi результату виборiв — 2006, це є тактичною метою партiї. Стратегiчна мета — змужнiти полiтично i стати «важковаговиком» полiтичного життя України, щоб зумiти серйозно i результативно впливати на перетворення України у лiдерську країну, на поліпшення життя народу, на впровадження у нас кращих свiтових стандартiв, передусiм сильного соцiального захисту, ефективних економiчних механiзмiв, розвиненої духовностi та здорової моральностi, вiри у Бога, у себе та свою країну.

Головне:

— не втратити час,

— розбудовувати партiю вглиб, ближче до людей,

— дiйти до кожного, до його розуму й душi,

— розвивати свою iдеологiю,

— розробляти теоретико-полiтичну концепцiю своєї стратегiї,

— чiтко позицiонувати себе серед iнших полiтичних партiй та сил,

— переконувати виборцiв у своїй полiтичнiй надiйностi та перспективi,

— породжувати та змiцнювати у них мотив на пiдтримку партiї «Третя сила» як такої, що вiдповiдає їх уявленню про правильну, чесну та вiдповiдальну полiтичну силу, яка працює для людей i для держави, працює на майбутнє.

А це означатиме, що у партiї є серйознi перспективи, причому на роки вперед. За позицiєю, пiдходами, iдеями «Третьої сили» — майбутнє. Адже i сьогоднi i перша сила — влада — i друга сила — опозицiя — одразу ж виграють i помiтно рухають справу якраз у тому випадку, коли фактично стають на позицiю «Третьої сили». Вони це роблять епiзодично. А партiя «Третя сила» робить це постiйно.

Тому її перспектива з часом буде посилюватись, вона буде дедалі бiльше завойовувати прихильникiв, причому не якимись екстремальними засобами, а спокiйно, виважено, об™рунтовано, переконуючи, звертаючись до здорового глузду, логiки, розуму, а якщо i емоцiй — то не iстеричних, а здорових.

I чим бiльше ми ставатимемо європейською країною, чим менше у нас буде виборцiв-маргiналiв, якi «клюють» на грубий популiзм i примiтивнi заклики, чим бiльше нашi виборцi ставатимуть за духом вiльними, а за побутом цивiлiзованими, тим бiльше вони будуть очiкувати i потребувати чесностi, серйозностi, конструктивностi, солiдностi вiд полiтичних сил, тим частiше їх погляди будуть звертатися до «Третьої сили».

Ментальнiсть нашого багатонацiонального народу, природний здоровий глузд, некваплива серйознiсть, миролюбнiсть, здорова компромiснiсть, розумнiсть — на всi цi риси «Третя сила» одягається як шапка по розмiру. Можна сказати, що наш народ i «Третя сила» пiдходять один одному.

А це означає, що вони обов'язково зустрiнуться i зрозумiють один одного. У них є спiльне полiтичне майбутнє.

 

 

© Рибаченко В. Ф., 2005


Контакти
Форум Онлайнові консультації Опитування
  • Питання на сьогодні
  • Архів
Відповіді на питання
  • Перегляд існуючих питань і відповідей
  • Задати питання
 
Використовувати матеріали tretya-sila.org.ua можна, лише пославшись (для інтернет-видань - зробивши гіперпосилання) на tretya-sila.org.ua. Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна" або на "Українські Новини" суворо забороняється.