Голова партії | Керівний склад | Ціль та завдання партії | Програмні положення | Лідерська Україна | Рейтинги  
 Звернення Кременчуцької міської ради до всіх політичних сил міста Кременчука

детальніше>>>

 ЯКІ ДЕПУТАТИ ПОТРІБНІ УКРАЇНІ?

детальніше>>>

 Готуються фальсифікації виборів?

детальніше>>>

Найближча прес-конференція


Найближчих консультацій нема
Пошук Знайти | Розширений пошук
 22:36 П'ятниця 7 грудня 2007 
Новини
Головні новини
Вибори 2006
Аналітика
Інтерв'ю
Коментарі
Люди серед людей
Політика
Регіони
У cвіті
Економіка та фінанси
Суспільство
Виробництво
Культура та наука
Архів по датах
Підписка
Про партію
Що таке «ТРЕТЯ СИЛА»?
Документи партії
Заяви та виступи
Новини партійного життя
Молодіжна організація
ЗМІ
Фотоальбом
Проекти
ЛІДЕРСЬКА УКРАЇНА
ПОЛІТРЕФОРМА 2006
  • Матеріали круглого столу "Україні - найкращу політичну систему"
ГУМОР-2006
Рейтинги та соцопитування
Проекти
КОНКУРС ДЛЯ ЗМІ


  Юридична некоректність компрометує Конституцію України або що нас чекає після 1 січня 2006 року

Запровадження так званої політреформи ще з весни 2004 року стало предметом довготривалих політичних сутичок. Дехто вважає, що введення в дію змін до Конституції України з 1 січня 2006 року кардинально вирішить проблему ефективності влади в державі.

Політична партія ”Третя сила” (ПТС) вважає, що такий крок не буде сприяти оптимізації системи державної влади в Україні, а навпаки призведе до погіршення системи управління в державі. Концепція політреформи, на переконання ПТС, не має необхідного наукового обґрунтування. Зміна Конституції України відбувалася на тлі обставин, коли частина громадян України її не підтримувала, а інша - не розуміла її суті. Бо ані цієї суті, ані наслідків майбутніх конституційних змін українському суспільству ніхто не пояснював. Не кажучи вже про те, що Україна в черговий раз стала заручником вірогідного жорстокого конфлікту між політичними угрупуваннями.

ПТС не схвалює спроб проштовхування політреформи за будь-яку ціну лише з метою отримання політичних дивідендів. Партія виступила за проведення широкої суспільної дискусії з метою всебічного аналізу запропонованих змін до Основного Закону.

Круглий стіл було проведено з метою зосередити увагу громадськості та продемонструвати негативні моменти, наявні в діючій Конституції України, а також ті, що загрожують країні з прийняттям Закону України “Про внесення змін до Конституції України” №2222-IV; спробувати спрогнозувати наслідки для країни після 1 січня 2006 року, коли закон набуде чинності.

16 листопада відзначається у світі як Міжнародний день толерантності. Для політичної партії ”Третя сила” (ПТС) проблема толерантності і компромісу є однією з ключових, зазначив Віктор Рибаченко, заступник Голови ПТС. У законодавчому аспекті толерантність вимагає розробки і прийняття розумного та справедливого законодавства. Саме про це і говорилося під час засідання круглого столу, що об’єднав експертів задля пошуку оптимальної форми державного правління в контексті політичної реформи.

З доповідями під час засідання виступили: Шаповал Володимир Миколайович – заступник Голови Конституційного Суду України; Ткаленко Олександр Сергійович – фракція Народного руху України; Ключковський Юрій Богданович – фракція НСНУ; Нижник Аркадій Іванович – заступник керівника Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України; Онищук Микола Васильович – 1-ий заступник Голови партії промисловців і підприємців; Погорілко Віктор Федорович – заступник директора Інституту держави і права НАН України; Карасьов Вадим Юрійович – директор Інституту глобальних стратегій; Супрун Василь Федорович - радник прем’єр-міністра України та інші провідні експерти.

За словами заступника Голови Конституційного Суду України, доктора юридичних наук, професора Володимира Шаповала, порушене питання заслуговує на велику увагу, оскільки стосується функціонування держави і, відповідно, суспільства. Як юрист, пан Володимир погодився з твердженням ПТС, що конституційна (політична) реформа не може сприяти оптимізації системи державної влади в Україні, вона консервує систему, що склалася, і, на думку багатьох, зарекомендувала себе не краще і відтворюватиметься після 1 січня 2006 року вже у спотворених формах. Крім того, концепція політреформи, на переконання Володимира Шаповала також не має необхідного наукового обґрунтування. ”Побіжно гортаючи текст Закону, який набуде чинності, вочевидь, 1 січня, деякі моменти мене в черговий раз здивували – це питання наукового забезпечення... Іноді складається таке враження, що писали і приймали цей текст в умовах, коли ніби-то вирішили домовитися, але коли зібралися, кожен вирішив один одного дурити – так виходять умовно-коректні сюжети...”.

Реформа, що відбувається зараз, ще не завершена, оскільки Закон не набув чинності, вона є проблемною з багатьох підстав, її соціально-політичні наслідки непередбачувані. Сьогоднішня модель побудови державної влади в Україні, зокрема у співвідношенні між Парламентом - Урядом - Президентом також є проблемною, - підсумував Володимир Шаповал.

Володимир Шаповал, дискутуючи під час засідання, звернувся до учасників круглого столу з побажанням користуватися спільним інструментарієм, оскільки саме від цього і виникають проблеми. ”Ми весь час говоримо про державний механізм, про можливості його реформування, а проблема реформування політичної системи набагато ширша, - це очевидно. Все, про що тут говориться, є на 99% проблемою конституційної реформи, а Конституція зачіпає передусім державу. Ми постійно оперуємо словосполученням парламентські республіки, а я цього, чесно кажучи, не бачу в Україні ні сьогодні, ні раніше (можливо, вона існувала за часів УНР). І говорити взагалі про якусь модель треба дуже обережно. Будь-яка модель - це приблизно те ж саме, що і зачіска: зачіска однакова, а форма голови різна, - одному гарно, іншому ні. Але я впевнений, що той шлях, який ми обрали, правильний; правильний у тому сенсі, що ми запроваджуємо інститути, які стимулюють парламентаризм в Україні. Якщо ми прагнемо робити якісь зміни, то робити їх потрібно системно, не шукати якусь модель, не запозичувати, а розробляти власне”, - наголосив Володимир Шаповал.

Член фракції Народного руху України, народний депутат Олександр Ткаленко відзначив, що Народний рух України один з перших політичних сил почав порушувати питання оптимізації моделі системи управління в державі і, зокрема, ще в 1993 році розробив концепцію державотворення. Якщо розглядати систему управління нашої держави в контексті сьогоднішнього дня, зазначає пан Ткаленко, то ми завжди розглядаємо будь-яку систему управління як замкнену, що не має ані зовнішніх, ані внутрішніх впливів.

”Сьогодні ми вступаємо в період глобалізації, в період впровадження нових інформаційних технологій, і ми не можемо не враховувати цих впливів. До внутрішніх впливів належать намагання проводить будь-які реформи, під зовнішніми ж впливами в економічній сфері розуміється захоплення економічних важелів транснаціональними корпораціями, що не мають жодного відношення до держави, де вони працюють, а також існування різноманітних міжнародних фондів, які в той чи інший спосіб намагаються розбудовувати в пострадянських країнах громадянське суспільство”, - наголосив Олександр Ткаленко. Зміна моделі державного управління так, як вона пропонується зараз, без певних наукових прогнозів та невідомо яких наслідків – явище дуже небезпечне. Реформи проводити потрібно – це аксіома, але проводити виважено і дуже обережно. Підхід до реформування системи управління в контексті оптимізації моделі і державної влади, і місцевого самоврядування повинен пройти серйозні експертні обговорення. Саме шляхом таких обговорень і можна вийти на оптимальний шлях, який би не загрожував суспільству різного роду небезпеками, - завершив свою доповідь пан Ткаленко.

Юрій Ключковський – фракція НСНУ – висловився щодо наслідків застосування політреформи, а також проблем, що постануть для місцевого самоврядування.

На превеликий жаль, словосполучення політична реформа стало евфемізмом, який покривав суть явища банальною ревізією Конституції, ревізією з певним політичним оцінюванням.

”Говорячи про ревізію Конституції, відразу виникає питання про якість тексту, а деякі речі просто лякають. Наприклад, Верховна Рада постановляє в ст. 76 нової редакції Конституції України: ”Строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять років”; стаття 77 у новій редакції взагалі не зачіпається, але у Конституції читаємо наступне: ”Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України”, - це конституція, тут жартувати з текстом не можна! Однакову силу мають обидві норми. Як одночасно застосувати ці 2 норми?.. І таких нюансів у новій редакції багато”, - наголошує пан Ключковський.

У сьогоднішньому контексті постає ще одне важливе питання: яка роль парламенту за різних форм правління? Чим ближче ми до парламентської моделі правління, тим менша роль парламенту в системі державного правління – стверджує Юрій Ключковський. В умовах виключно парламентської форми правління парламент повністю контрольований Кабінетом Міністрів. Він контролюється з кількох причин. Передусім, уряд (сформований на підставі більшості) формується з керівників політичних сил представлених партій, які мають політичний вплив на своїх членів. Уряд зацікавлений в самозбереженні, і тому буде регулювати діяльність парламенту через більшість, аби забезпечити своє існування. Чи сприяє парламентська форма ефективності влади в умовах, коли необхідно динамічне реформування всього, починаючи з економіки і закінчуючи суспільними відносинами? Загальновизнаний висновок: парламентська форма є більш консервативною, ніж президентська, вона сприяє стабілізації тих відносин, які є, але аж ніяк не їх реформуванню, оскільки вона завжди спирається на більшість, яка працюватиме на самозбереження, а не на ініціативу людей, менше пов’язаних з пошуками компромісу. Чи сприяє парламентська форма, принаймні, в умовах близьких до українських, стабільності? Так, парламентські держави сьогодні в Європі стабільні, але Європа має блискучі приклади класичної нестабільності парламентської форми правління. Це, наприклад, Веймарська республіка в Німеччині (1919-1933) та Четверта республіка у Франції (1945-1958). Обидві перебували в ситуаціях дуже близьких до сьогоднішніх українських: розпорошена партійна система за відсутністю консолідації суспільства. В одній з країн переважала диктатура, в іншій – достатньо авторитарне президентське правління. Якщо ми бажаємо йти тим самим шляхом, то давайте казати: нам потрібна т.зв. політреформа. Якщо ж ми хочемо бачити демократичну державу, з потужним парламентом як представницьким органом, з ефективною владою, схильною до реформування, а не до закріплення того, що є сьогодні - тоді нам потрібно думати, як позбутися цього тягаря політичної реформи, - підкреслює пан Ключковський.

Проблема місцевого самоврядування в чинній Конституції є ще одним важливим питанням. Головна проблема полягає в тому, що автори Конституції до кінця не вирішили, яку доктринальну позицію вони займають, оскільки в Конституції є симбіоз двох підходів до розуміння місцевого самоврядування: як громадівського, так і державного. Усі колізії, що наявні сьогодні у Конституції, вони не є великими чи грубими, але вони заважають розв’язати проблему адміністративно-територіального устрою, проблеми юрисдикції місцевого самоврядування, і навіть розуміння місцевого самоврядування, - зазначає Юрій Ключковський.

”Я за те, щоб нова редакція Конституції України була юридично чистою, щоб її можна було застосовувати, і на її основі будувати всю іншу законодавчу базу”, - підсумував пан Ключковський.

Микола Онищук – партія промисловців і підприємців – під час свого виступу зосередив увагу на проблемі оптимізації моделі організації влади та конституційних засадах досудової реформи. В ситуації, що склалася, Президент не має впливу на парламент, а парламент не має впливу на Президента (наприклад, ст. 112 Конституції України реально не працює, а може працювати лише теоретично). Пан Онищук погодився з більшістю доповідачів, що чимало питань, викладених у новій редакції Конституції, є неврегульованими.

Заступник директора Інституту держави і права НАН України Віктор Погорілко відразу наголосив на некоректності самої назви явища.

”Термін політична реформа – це нонсенс, тому що в політичну реформу входять як явища, які можна змінювати, скажімо, політичні партії чи держава, так і народ, і територіальні громади, які розвиваються, але ніхто змінювати їх не має права за Конституцією, бо це об’єктивно існуючі явища. Тому правильно було б сформулювати розвиток реформування політичної системи, або реформування в політичній системі. Тобто саме питання не було із самого початку продумано у своїй основі, і виходить так, що ми вирішили реформувати власний народ”, - зауважує Віктор Погорілко. Шукати найкращу політичну систему необхідно з урахуванням об’єктивних і суб’єктивних аспектів цього явища. Розвиток і реформування політичної системи багатоаспектне явище, воно включає і проблеми державотворення, і партійного будівництва, і місцевого самоврядування, і вдосконалення форм безпосереднього народовладдя. Питання державотворення і партійного будівництва, на думку Віктора Погорілко, є родзинками політичної реформи, що мають ключове значення. Державотворення – це справа народу, який здійснює самовизначення, обирає форму держави. Парламентська форма у цьому контексті має обиратися не парламентом, а народом шляхом референдуму. Ми повинні с теоретичної і політичної точок зору визначити, що не парламент повинен обирати форму держави, а народ. Родзинкою політичної реформи було закінчення партійного будівництва, - хай в найгіршому чи найкращому вигляді, але все-таки завершення будівництва політичної системи, тобто створення ідилії.

За словами пана Віктора Погорілко, найбільшим досягненням всіх змін був би однопартійний уряд. Деякі досягнення вже є. Так, вдалося досягти прийняття пропорційної виборчої системи, за якою відбудуться наступні вибори. Це, так би мовити, половина реформи, оскільки ми отримали змогу створити дійсно структурований парламент, в якому, нарешті, буде постійна парламентська більшість, яка формуватиме уряд. Таким чином з’явилася реальна можливість отримати правлячу чи урядову коаліцію або партію. Сенс боротьби під час виборів – це створити саме таку партію, таку більшість.

Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов зупинився на відмінностях президентської і парламентської республік, а також наголосив, що основною політичною фігурою в президентських республіках є депутат, у парламентських – партія, де депутат не законодавець, а член фракції, і суб’єктом законодавства є саме політична партія.

”По-перше, в контексті нашої зустрічі, потрібно бути дуже обережним з нашими термінами і поняттями; по-друге, щодо ідеальної, найкращої і т.д. політичної системи – немає гарних політичних систем, немає ідеальних виборчих систем, є оптимальні, - кожна з них має свої переваги і недоліки”, - наголошує Вадим Карасьов. Проблеми оптимальності або реальної політичної системи формуються під час співвідношення сил, переговорних позицій з політичних сторін, під час торгу, - бажаєте ви цього чи ні, - і так було завжди. Як саме обирати оптимальність описано у дослідженні нобелівського лауреата Джеймса Бьюкенена. З демократичної точки зору найкраща система прослідковується за одноголосністю, але такої повної демократії досягти нереально. У цьому контексті не можна оминути т.зв. критерій рішення: необхідно прийняти таке рішення, аби воно було швидким і одночасно спиралося на більшість, - компроміс між швидкістю і демократичною легітимністю (ефективністю і легітимністю) і виробляє оптимальну систему, - але у кожній державі по-різному. Усі сучасні демократії, передусім європейські, - мажоритарні демократії (основані на постійно діючій більшості). Із цієї точки зору наша Конституція, наша політична система, президентсько-парламентська, не мажоритарна, оскільки т.зв. більшості формувалися під конкретний законопроект, конкретне рішення, - це т.зв. непостійні, одноразові, ситуаційні політичні, парламентські, законодавчі більшості. І можливо в тій системі влади, коли Президент сам по собі, законодавчий орган сам по собі, - це було дійсно так. Але коли ми говоримо, що повинна бути, і вже фактично є парламентська логіка формування виконавчої влади, вже не можна допускати т.зв. ситуаційних більшостей, не можна допускати, щоб лише одна партія мала своїх міністрів, а в парламенті голосували проти цього закону. Вихід один: або ми повертаємось до ”кучмістської” президентсько-парламентської системи, або рухаємося далі до парламентської республіки, яка спирається на коаліційний уряд, який, у свою чергу, спирається на більшість, і має можливість проводити свої закони.

І, погодившись з усіма учасниками засідання круглого столу, Вадим Карасьов ще раз наголосив, що усі статті нової редакції Конституції України потрібно ретельно проробити.

”Ми обрали правильний шлях, ми рухаємось у правильному напрямку, конституційні зміни назріли, оскільки попередня модель президентсько-парламентської республіки або пострадянської президентури вичерпала себе. І єдиний спосіб – рухатися правильними кроками у правильному напрямку, корегуючи наш рух...”, - підсумував Вадим Карасьов.

Аркадій Нижник – заступник керівника Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України – висловив надію, що під час засідання круглого столу буде напрацьовано серйозні концептуальні підходи для того, щоб побачити у якому напрямку рухатися далі щодо вдосконалення Конституції.

Радник прем’єр-міністра України Василь Супрун звернув увагу на роль та функції прокуратури в контексті запровадження з 1 січня інституту адміністративної юстиції.

”На сьогоднішній день ми маємо в України вже реальний факт, незалежно від тих чи інших суджень щодо того, в якому напрямку Україна має рухатися: зберігати президентсько-парламентську або президентську форму, чи переходити до парламентсько-президентської форми та в перспективі - до парламентської форми. Якщо не відбудеться передбаченого Конституцією України порядку внесення змін до Конституції, то зміни, так чи інакше, запрацюють, і запрацюють вже після виборів, коли парламент матиме по відношенню до призначення прем’єр-міністра, міністрів (двох за поданням Президента, всіх інших за поданням прем’єр-міністра) право формувати уряд, а уряд, у свою чергу, за конституційними змінами отримає серйозні повноваження, які сьогодні належать Президенту. Мова йде про призначення керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами уряду, про призначення заступників міністрів, про створення комітетів та інших центральних органів виконавчої влади”, - зазначає пан Супрун.

У цьому контексті, підкреслює Василь Супрун, не можна не згадати про те, що за багато років доля законопроекту ”Про Кабінет Міністрів” - одного з найбільш багатостраждальних у сучасній українській історії - досі не визначена, оскільки за тих чи інших причин законопроект не прийнято. І сьогодні його ухвалення вимагає концептуального перегляду у зв’язку із тими змінами, що набувають чинності з 1 січня 2006 року. Формально сьогодні існує закон, який регламентує (крім Конституції та інших законів) діяльність уряду України, і цей закон, реліктовий закон, не визнаний таким, що втратив чинність – як не дивно, це Закон ”Про раду міністрів Української СРСР”. Багато разів до Закону вносилися зміни. Тим не менше, коли відбувалось приведення законів України до відповідності Конституції України, визнати цей закон таким, що втратив чинність, законодавці не змогли або не зуміли. Окремі його норми діють і сьогодні (наприклад, в частині щодо права уряду делегувати виконання окремих своїх повноважень центральним органам виконавчої влади). Тому, мабуть, можна погоджуватися з підходами, що стосуються сьогодні тих змін, які набувають чинності в частині посилення позицій уряду. Деякі моменти залишаються спірними, але в цілому Кабінет Міністрів як вищий орган в системі органів виконавчої влади, безумовно, повинен отримати підсилення шляхом відповідних конституційних змін, які б надали ці повноваження уряду, - наголошує Василь Супрун.

”Я маю великі сумніви, що багаторівнева форма призначення міністрів запрацює з набранням чинності змін до Конституції України. Відбуватимуться, на мій погляд, багато колізій. Це, можливо, призведе до певних проблем з формуванням уряду. Можна по-різному ставитися до процедури формування уряду в тих чи інших європейських державах, де парламенту належить серйозна роль щодо призначення, передусім, прем’єра. В більшості випадків, тим не менше, Президент призначає відповідних міністрів за поданням прем’єр-міністра. Можна сьогодні думати як працюватиме норма про призначення парламентом членів уряду за поданням прем’єра, але не зовсім чітко сказано про звільнення з посад – чи потрібно при цьому подання прем’єр-міністра, чи захотіли і в установленому порядку самим же парламентом, по суті, відправили у відставку того чи іншого члена уряду без відповідного подання безпосередньо прем’єр-міністром.

По-перше, ми сьогодні дещо відійшли від питань запропонованої теми для обговорювання, яка зачіпає моменти шляхів удосконалення Конституції України, пошуків оптимальної моделі державного правління. По-друге, коли ми говоримо про відоме рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року, то ми дійсно знаходимо в ньому, що на думку Конституційного Суду положення частини 3 статті 5 Конституції України треба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі. Це дає українському народу серйозний шанс прийняти Конституцію на референдумі. Але це питання, знову ж таки, вирішується парламентом: чи надати українському народу право реалізувати цю функцію на референдумі (для цього потрібно 3 млн. підписів, відповідна процедура).

У будь-якому разі проведення сьогоднішнього Круглого столу – один з перших виважених кроків для того, щоб охопити проблему з точки зору можливості внесення змін до Конституції України, але не тільки суто технічних, про які сьогодні багато говорилося, а й глибинних, що дійсно потребують серйозного аналізу. Україна, яка на сьогоднішній день є державою зовсім молодою і за світовими, і за європейськими стандартами, має право постійно рухатися у вірному напрямку, але, як зауважив Вадим Карасьов, здійснюючи не зовсім правильні кроки. Я просто переконаний у тому, що не потрібно драматизувати ситуацію з точки зору набрання чинності змін до Конституції України. Проблема полягає в мінімізації негативних наслідків, вже закладених у цих змінах, і пошуку адекватних рішень задля вдосконалення безпосередньо конституційного механізму здійснення державної влади в Україні”, - підсумовує пан Супрун.


Контакти
  • Контактна інформація
  • Регіональні представництва
Форум
  • Реєстрація
  • Перегляд існуючих тем
Онлайнові консультації
  • Найближча
  • Реєстрація
  • Історія консультацій
Опитування
  • Питання на сьогодні
  • Архів
Відповіді на питання
  • Перегляд існуючих питань і відповідей
  • Задати питання
 
Використовувати матеріали tretya-sila.org.ua можна, лише пославшись (для інтернет-видань - зробивши гіперпосилання) на tretya-sila.org.ua. Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна" або на "Українські Новини" суворо забороняється.