Голова партії | Керівний склад | Ціль та завдання партії | Програмні положення | Лідерська Україна | Рейтинги  
 Звернення Кременчуцької міської ради до всіх політичних сил міста Кременчука

детальніше>>>

 ЯКІ ДЕПУТАТИ ПОТРІБНІ УКРАЇНІ?

детальніше>>>

 Готуються фальсифікації виборів?

детальніше>>>

Найближча прес-конференція


Найближчих консультацій нема
Пошук Знайти | Розширений пошук
 19:19 Вiвторок 16 жовтня 2007 
Новини
Головні новини
Вибори 2006
Аналітика
Інтерв'ю
Коментарі
Люди серед людей
Політика
Регіони
У cвіті
Економіка та фінанси
Суспільство
Виробництво
Культура та наука
Архів по датах
Підписка
Про партію
Що таке «ТРЕТЯ СИЛА»?
Документи партії
Заяви та виступи
Новини партійного життя
Молодіжна організація
ЗМІ
  • Конкурс для ЗМІ
  • Сергій Кушнірюк: як усе починалося
  • ЗМІ про нас
  • Матеріали для преси
Фотоальбом
Проекти
ЛІДЕРСЬКА УКРАЇНА
ПОЛІТРЕФОРМА 2006
ГУМОР-2006
Рейтинги та соцопитування
Проекти
КОНКУРС ДЛЯ ЗМІ

Сергій Кушнірюк: як усе починалося

Існує у колах спортсменів такий вислів – бути непоганим ігровим. Тобто фізично розвиненою людиною, яка однаково рівно грає у футбол, волейбол, баскетбол, інші спортивні ігри. Таким ігровиком значився у Вителівській школі Чернівецької області і Сергій Кушнірюк. Виступав за збірну школярів району на обласних змаганнях, мав перші розряди з деяких видів спорту. Великий спорт? Та, ні. І не мріяв. Грав, як-то кажуть, для душі. Чудові фізичні дані вимагали руху, повного навантаження. Мріяв піти материнською стежкою — стати істориком. Більше приваблювали Карфаген і Троя, аніж усілякі чемпіонати... Тому й відвіз документи у Чернівецький університет, на історико-географічний факультет. Почав готуватися до вступних екзаменів.

- І склав успішно, — засміявся Сергій, — тільки в Запоріжжі, тоді ще у філіал Дніпропетровського металургійного інституту. Сталося це так. Свого часу бачив мене ”в дії” викладач Тернопільського педінституту, він же гандбольний суддя, Є. П. Мацелюх. Ну, чимось йому сподобався. Навіть запросив у свій вуз. Та я відмовився. І ось у Львові ,на Всесоюзних юнацьких змаганнях з гандболу, підходить до мене С. І. Полонський і пропонує їхати до Запоріжжя. Навчатися у ЗФДМетІ і грати в його команді. Я погодився. Чому? На цих змаганнях, а гру такого рівня побачив уперше, — захворів гандболом. І, як виявилося, назавжди.

Сталося це в 1973 році.

Гандбольні болільники зі стажем добре пам'ятають ЗІІ (тоді ще ЗМЕтІ) зразка початку сімдесятих років. Сама тоді студенти примусили рахуватися із собою старожилів чемпіонатів. Конкуренцію за місце в основному складі інакше, як божевільною, не назвеш. У воротах — чудовий Михайло Іщенко, розігруючий — неповторний Юрій Лагутін, у лінії — невтомний Олександр Рєзанов, на задній лінії — визнані бомбардири Юрій Шульга, Борис Горєлик, Олексій Тищенко, на краях - надійний Юрій Чурсін та стрімкий Анатолій Артамонов... Диво-гравці, диво-команда...

Ось сюди і було зараховано учорашнього школяра Сергія Кушнірюка.

Чим більше аналізував дії на майданчику старших товаришів, тим більше впадав у розпач. Хіба тут прорвешся до основного складу? Про інше він і не думав. Звик бути першим. Всюди. От тоді і зрозумів на все життя — без повного навантаження, коли на тренуваннях забуваєш про все, крім тренування до сімсот сімдесят сьомого поту, ніколи не станеш першим.

І почав працювати. Та так, що на третій день захворів. Від перенавантаження. Нічого, хлопче, заспокоювали товариші та тренер, і на твій вік суперників вистачить. Не поспішай.

Лише наступного року відбулося його перше бойове хрещення.
- Ту гру з командою МАІ на чемпіонаті країни, що проходив у Запоріжжі, пам'ятаю навіть у деталях, — згадує Сергій. — У суперників, що не гравець — то ім'я. От і мені ”пощастило” — опікав самого Володимира Максимова. Фізичних кондицій вистачало, а от майстерності та досвіду... Інакше кажучи, як мовиться, ”провалився”: десь із десяток голів повністю на моїй совісті. В кінці просто не витримав — зіграв проти Володимира відверто грубо. Був вилучений з поля...

Того ж сезону вперше одягнув майку з гордими літерами на грудях — ”СРСР”: запросили до збірної країни. Поки що юніорської...

Другу таку колекцію спортивних нагород навряд чи знайдеш на Запоріжжі, І серед гандболістів країни вона, напевне, єдина. Судіть самі — чемпіон Олімпійських ігор і світу, володар Кубка світу і Кубка Європи, золоті нагороди Спартакіади народів СРСР і УРСР, першості країни, срібні, бронзові медалі, кількість яких і перерахувати важко... Ще й чемпіон світу серед юніорів.

- І все ж, Сергію, яка з цих нагород найдорожча?
- На це запитання відповісти важко. Кожен турнір — подія в житті будь-якого спортсмена. Бо ж який він спортсмен, коли не бореться за перемогу? А от якщо запитати дещо інакше - яка нагорода запам’яталася особливо, то будь ласка, — срібна на Спартакіаді народів СРСР у 1975 році.

Дійсно, та нагорода, точніше, той турнір, на якому він здобув її, став переможним у спортивній долі Сергія Кушнирюка — його помітили. Впевнено діяв юнак, чудово захищався, результативно атакував. Старший тренер збірної СРСР Анатолій Євтушенко тоді сказав йому: ”Працюй. В тебе всі шанси потрапити у Монреаль, на Олімпіаду”.

Закріпився він і в основному складі рідного клубу. Разом із товаришами став бронзовим призером першості країни.

І працював, працював. Слова тренера збірної не йшли з голови. Коли ж дізнався, що дорога на Олімпіаду відкрита — хотілося кричати про це на весь голос, розповісти кожному зустрічному.

На попередніх Олімпійських іграх у Мюнхені, де гандбол дебютував, збірну СРСР спіткала невдача — лише п'яте місце. і якщо зважити, що досі на рахунку збірної країни не було жодної гучної перемоги, то можна зрозуміти, з якою наполегливістю готувалися гравці до головного старту чотириріччя.

На передолімпійський збір Сергій поїхав разом зі своїми товаришами — Юрієм Лагутіним, Михайлом Іщенком та Олександром Рєзановим. Про стан готовності збірників до Олімпіади свідчить такий факт: у шести міжнародних турнірах виступила тоді збірна СРСР і у кожному святкувала перемогу. Свою особисту перемогу здобув і Сергій. Адже досі в нього крім кількох зустрічей за молодіжну збірну практично не було досвіду ігор на міжнародній арені. У цих же турнірах відбулося його випробування на міцність в зустрічах з найсильнішими командами світу.

А потім була перша в його спортивній біографії Олімпіада - Монреальська. Найнапруженішою грою став напівфінальний матч із збірною ФРН. У дуже впертій боротьбі, коли вперед виходила то одна, то друга команда, перемогу все ж таки святкувала наша збірна. Юний Кушнірюк замінював у захисті досвідчених Климова, Максимова, мінявся в атаці місцями з Рєзановим. І його внесок у цю важливу перемогу був чималим. Такий же, як і в фінальному матчі з командою Румунії, коли після свистка судді збірна СРСР вперше в історії стала олімпійським чемпіоном.

Так усього за три роки Сергій Кушнірюк пройшов шлях від школяра до олімпійського чемпіона.

Спитайте будь-якого шанувальника спорту - що він найбільше цінує в спортсменові, і обов'язково почуєте: вірність своїй команді. Адже як буває — зійшла зірка, скажімо, гандболіста, не встиг озирнутися, а той уже перебрався ближче до сонця. У відоміший клуб. Ще б пак, і виступи у різноманітних європейських кубках, і в тренерів збірної завжди на виду... Прикладів таких переходів можна навести чимало.

Однак Сергій — патріот свого першого клубу. Ні, це не гучне слово. Так воно і є. Згадайте рік 1978-й. Тоді, після відносної невдачі на чемпіонаті світу — ”лише” друге місце — було прийнято рішення готуватися до Олімпіади у Москві на базі команди ЦСКА. Був призваний до лав Радянської Армії і Сергій. Виступав за столичний армійський клуб. Минуло два роки. Кушнирюк повністю вписався у склад ЦСКА. Можна було й надалі залишатися там, тим більше, що така пропозиція надходила неодноразово. Він же прийняв рішення повернутися до рідного клубу. Бо знав - там він потрібніший. Пішло з команди кілька досвідчених гравців, молодь була ще неготова нарівних змагатися з лідерами вітчизняного гандболу. За два останніх сезони клуб здав свої позиції. Його досвід і вдосконалена майстерність повинні були допомогти у відродженні ЗІІ. І вони допомогли — два наступних роки після повернення Кушнирюка команда запорізьких студентів виборювала призові нагороди першості. Відродження ЗІІ сталося.

Гандбол на Запоріжжі - спорт номер один. Коли в Палаці спорту ”Юність” проводяться матчі першості країни, особливо серед чоловічих команд, то, як-то кажуть, на трибунах яблуку ніде впасти. Тому й не дивно, що коли ЗІІ дебютував на міжнародній арені — у Кубку Європи — за студентів боліло все місто. Важко було грати хлопцям. Адже, як відомо, весь сезон вони проводили практично стартовим складом. На лідерів же команди лягало подвійне, якщо не потрійне, навантаження. А Кушнирюк у команді — лідер. До того ж її капітан. Кому ж, як не йому, цементувати команду, вести за собою товаришів?! він вів. Привіз до перемоги.
- Коли ж остаточно повірив, що команда в змозі виграти Кубок?
- Коли пролунав фінальний свисток.

Він не кривить душею. Так воно і було. Згадайте: до кінця матчу з ”Карльскруною” залишались навіть не хвилини — лічені секунди, ЗІІ впевнено вів перед, а в середині майданчика, немов борець на килимі, Сергій Кушнірюк у падінні намагався відібрати м'яч у шведського гравця. Навіть втрать його — нічого не. трапиться: часу для атаки не вистачить. А Кушнірюк боровся. І виграв.

Напередодні фіналу Спартакіади народів СРСР Сергій завітав до редакції. Розмовляли про підсумки чемпіонату країни, на якому знову завоювали ”бронзу”, згадували кубкові баталії. Та незмінно поверталися до головного змагання року.

- Скажу відверто, — говорив він тоді, — втому відчуваю страшенну. Хлопці — теж. Проте боротися будемо тільки за ”золото”. Не менше.

А через деякий час ми стрічали їх з найпочеснішою нагородою.

- У листах до редакції читачі запитують про плани на майбутнє, про твою найзаповітнішу мрію.
- Щодо планів, то їх чимало... Ну, успішно продовжити навчання на факультеті фізвиховання в педінституті, вдало виступити на Олімпіаді у Лос-Анджелесі... А от стосовно найзаповітнішої мрії, то вона в мене одна — стати у складі ЗІІ чемпіоном країни.

Повторюю, Кушнирюк — патріот рідного клубу. Вже дев'ять років входячи до складу головної команди країни, він завоював міцну повагу з боку найвідоміших радянських гандболістів. З багатьма товаришує. І все ж найтепліші слова чув від нього тільки про партнерів по ЗІІ. Особливо — про його кращого друга Олександра Рєзанова. ”Мій вчитель”, — говорить про нього Сергій.

Нещодавно тренери збірної оголосили список двадцяти чотирьох гандболістів, які готуватимуться у складі збірної до Олімпіади. Крім Сергія Кушнірюка, уже ветерана збірної, до її складу включені ще п'ять запоріжців - Олександр Шипенко, Микола Жуков, Олександр Сокол, Леонід Беренштейн та Олег Дяков. Такого ще не знала історія запорізького гандболу. Це вияв справжньої довіри до нашої гандбольної школи. Адже тренери знають - на запоріжців можна покластися. Прикладів чимало. І один з найяскравіших — Сергій Кушнірюк.

Одного вересневого вечора нинішнього року ми поверталися додому зі стадіону ”Металург”. Як завжди на вулиці його впізнали. Посипалися запитання... Сергій з усмішкою на устах відповідав на кожне, а сам усе глибше ховав під куртку забинтовану руку. І коли хтось все ж таки помітив і запитав про причину, Сергій обмежився веселим жартом — мовляв, пройде.

Через цю травму він не брав участі в іграх стартового туру нинішньої першості. І повідомлення про кожну невдачу рідної команди у Тбілісі сприймав як власну провину. А що він міг вдіяти?

Десятки, сотні матчів провів Кушнірюк із незалікованими травмами. Про це знали тільки в його команді. Глядачі вимагали голів, суперники ж прагнули їм запобігти. І коли м'яч після його кидка влітав у сітку воріт, він не чув овацій з трибун, не бачив розпачу захисників — від болю перед очима стояли рожеві кола... І знову йшов в атаку. Бо головна риса, яку цінує в людях заслужений майстер спорту Сергій Кушнірюк, — це мужність.

О. Кузнєцов, ”Комсомолець Запоріжжя”, №1 (3588) 1984 р.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Контакти
Форум
  • Реєстрація
  • Перегляд існуючих тем
Онлайнові консультації
  • Найближча
  • Реєстрація
  • Історія консультацій
Опитування
  • Питання на сьогодні
  • Архів
Відповіді на питання
  • Перегляд існуючих питань і відповідей
  • Задати питання
 
Використовувати матеріали tretya-sila.org.ua можна, лише пославшись (для інтернет-видань - зробивши гіперпосилання) на tretya-sila.org.ua. Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна" або на "Українські Новини" суворо забороняється.